Іван Багряний хронологічна таблиця

Іван Багряний хронологічна таблиця

Іван Багряний портрет

Іван Багряний коротка інформація

Ім’я при народженні Іван Павлович Лозов’яга
Псевдо Полярний, Багряний, Дон Кочерга
Народився 19 вересня (2 жовтня) 1906
Охтирка, Російська імперія
Помер 25 серпня 1963 (56 років)
Новий Ульм, Баварія, ФРН
Поховання Новий Ульм
Країна СРСР, Російська імперія
Національність українець
Діяльність прозаїк, поет, драматург, публіцист, журналіст
Мова творів українська
Роки активності від 1925
Напрямок реалізм
Жанр роман

Іван Багряний хронологічна таблиця текст

Дата Подія
2 жовтня 1906 Народився в селі Куземині в сім’ї муляра Павла Петровича Лозов’яги. Мати майбутнього письменника — Євдокія Іванівна Кривуша — походила із заможного селянського роду із села Куземин біля Охтирки. У сім’ї, крім Івана, виховувалися також син Федір і дочка Єлизавета.
1912 Почав навчатися в церковнопарафіяльній школі, потім закінчив в Охтирці вищу початкову школу.
1920 Вступив до технічної школи слюсарного ремесла, потім — до Краснопільської школи художньо-керамічного профілю.
1921 Оповідання «Етюд»
1922 Починається період трудової діяльності і активного громадсько-політичного життя: він то завполіт цукроварні, то окружний політінспектор в Охтирській міліції, то вчитель малювання в колонії для безпритульних і сиріт
1924 «Міщаночка»
1925 Вийшов із комсомолу. Щоб «збагатитись враженнями» (вислів Івана Багряного), побував на Донбасі, в Криму, на Кубані.
Працював у Кам’янці-Подільському ілюстратором у газеті «Червоний кордон», надрукував у ній свої перші вірші.Іван під псевдонімом І. Полярний видав в Охтирці невеличку збірку «Чорні силуети: П’ять оповідань». Оповідання «Мадонна»,«Заєць»,«Петро Каменяр»
1926 Іван вступив до Київського художнього інституту (КХІ), якого через матеріальну скруту та упереджене ставлення керівництва закінчити не вдалося.
Навчаючись в КХІ, виходить зі спілки «Плуг», вступає до опозиційного літературного об’єднання МАРС («Майстерня революційного слова»), де зближується з самовимогливими митцями слова: Валер’яном Підмогильним, Євгеном Плужником, Борисом Антоненком-Давидовичем, Григорієм Косинкою, Тодосем Осьмачкою та іншими, яких пізніше було піддано нищівній критиці з боку офіційної радянської критики та всіляко переслідувано.
Саме в цей період Іван Багряний активно працював і друкувався в журналах «Глобус», «Всесвіт», «Життя й революція», «Червоний шлях» та інших.
в 1920-х Видає низку поетичних творів: збірку віршів «До меж заказаних», поеми «Монголія» та «Ave, Марія» (невдовзі була заборонена цензурою і вилучена з книготоргівлі), п’єсу «Бузок» про графоманів.
1927 «З оповідань старого рибалки»
1928 «Собачий бенкет»,«Вандея»
1928-1930 «Батіг»
1930 Побачив світ роман у віршах «Скелька». Офіційною реакцією на роман стала стаття О. Правдюка «Куркульським шляхом» в журналі «Критика», де автор говорить: «…Від самого початку поет став співцем куркульської ідеології і до сьогодні залишається таким…»
16 квітня 1932 Його заарештували в Харкові й звинуватили «в проведенні контрреволюційної агітації» за допомогою його літературних творів, таких як поема «Ave Maria», історичний роман «Скелька», поеми «Тінь», «Вандея», «Гутенберг», соціальна сатира «Батіг».
Багряний пробув 11 місяців у камері одиночного ув’язнення у внутрішній тюрмі ГПУ.
1931 Збірка оповідань «Крокви над табором»
25 жовтня 1932 Його звільнили з-під варти і на три роки відправили до спецпоселень Далекого Сходу.
1932—1937 Про період перебування Івана Багряного на Далекому Сході досі мало відомостей: Охотське море, тайга, життя серед українців Зеленого Клину. Утеча в Україну та арешт у дорозі, новий термін (3 роки) — тепер уже в таборі БАМТАБу.
16 червня 1938 Повторно арештований та відсидів у Харківській в’язниці УДБ-НКВС на Холодній горі. Йому пред’являють нове звинувачення — участь чи навіть керівництво у націоналістичній контрреволюційній організації.
26 березня 1939 Акт про закінчення слідства з висунутими проти нього обвинуваченнями І. Багряний не підписав.
1 квітня 1940 року Прийнято постанову, в якій відзначалося, що всі свідчення про контрреволюційну діяльність належать до 1928 — 1932 років, за що він уже був засуджений, а «…інших даних про антирадянську діяльність Багряного-Лозов’ягіна слідством не добуто». Хворий, знесилений, Іван Багряний повертається в Охтирку.
Автобіографічні подробиці про ці п’ять років життя — арешт, тортури, втечу із заслання й повернення на батьківщину — письменник використав у романі «Сад Гетсиманський».
В роки війни Радянсько-німецька війна застала письменника в Охтирці. Він одразу пішов в українське підпілля, передислокувався до Галичини. Іван Багряний працював у референтурі пропаганди, писав пісні на патріотичні теми, статті різноманітного характеру, малював карикатури й плакати агітаційного призначення. Одночасно він брав участь у створенні Української Головної Визвольної Ради (УГВР), у розробці її програмових документів.
1944 Він написав один із найталановитіших творів — роман «Звіролови» (згодом відомий як «Тигролови»).
Січень 1944 Написав, перебуваючи у Тернополі, поему «Гуляй-Поле»
1945 Багряний емігрував до Німеччини. Як свідчить у «Листах до приятелів» Юрій Лавріненко, “в еміграції теж не було свободи. Не менш, ніж заборонами, перешкоджала гітлерівська Німеччина сформуванню політичної еміграції усілякими «розенбергівськими штабами», в яких псувалися та компромітувалися і дуже пристойні люди. Багряний пішов на Захід і в еміграцію через «оунівське підпілля».
1947 П*єса «Морітурі»
Іван Багряний написав брошуру — програмний для нього памфлет «Чому я не хочу повертатися до СРСР?», де виклав політичну декларацію національної гідності й прав людини, яка пережила примусову репатріацію, насильство, тортури, приниження як колишній в’язень, остарбайтер, полонений, позбавлений власного імені. Він логічно обґрунтував закономірність еміграції з Радянського Союзу — батьківщини-мачухи, котра пішла на геноцид проти власного народу.
1948 Багряний заснував Українську революційно-демократичну партію (УРДП) і відтоді цілих 17 років — до самої смерті редагував газету «Українські вісті». Письменник був головою Виконавчого органу Української Національної Ради і заступником президента УНР.
1950 «Сад Гетсиманський»
1953 «Огненне коло»
25 серпня 1963 Помер Іван Багряний 25 серпня 1963 року. Похований у місті Новий Ульм (Німеччина) на цвинтарі, при вулиці Ройттір (Neu-Ulmer Friedhof, an der Reuttier Str.). Могила Івана Багряного — перша могила ліворуч від входу на цвинтар, що навпроти вул. Фіннінгер (Finninger Str.). Автор надгробного пам’ятника — скульптор Л. Моложавий[6]. Пам’ятника на могилі освячено 3 жовтня 1965.
1963 Філія Об’єднання демократичної української молоді (ОДУМ) в Чикаго розпочала акцію за надання Нобелівської премії Іванові Багряному, але його несподівана смерть перешкодила офіційному висуненню на цю нагороду
1992 Постановою Кабінету Міністрів України Іванові Багряному посмертно присудили Державну премію України імені Тараса Шевченка за романи «Сад Гетсиманський» і «Тигролови».

Біографії

Посилання

Рейтинг: 5 - 121 Голосов