Іван Багряний хронологічна таблиця
Іван Багряний портрет
Іван Багряний коротка інформація
| Ім’я при народженні | Іван Павлович Лозов’яга |
|---|---|
| Псевдо | Полярний, Багряний, Дон Кочерга |
| Народився | 19 вересня (2 жовтня) 1906 Охтирка, Російська імперія |
| Помер | 25 серпня 1963 (56 років) Новий Ульм, Баварія, ФРН |
| Поховання | Новий Ульм |
| Країна | СРСР, Російська імперія |
| Національність | українець |
| Діяльність | прозаїк, поет, драматург, публіцист, журналіст |
| Мова творів | українська |
| Роки активності | від 1925 |
| Напрямок | реалізм |
| Жанр | роман |
Іван Багряний хронологічна таблиця текст
| Дата | Подія |
| 2 жовтня 1906 | Народився в селі Куземині в сім’ї муляра Павла Петровича Лозов’яги. Мати майбутнього письменника — Євдокія Іванівна Кривуша — походила із заможного селянського роду із села Куземин біля Охтирки. У сім’ї, крім Івана, виховувалися також син Федір і дочка Єлизавета. |
| 1912 | Почав навчатися в церковнопарафіяльній школі, потім закінчив в Охтирці вищу початкову школу. |
| 1920 | Вступив до технічної школи слюсарного ремесла, потім — до Краснопільської школи художньо-керамічного профілю. |
| 1921 | Оповідання «Етюд» |
| 1922 | Починається період трудової діяльності і активного громадсько-політичного життя: він то завполіт цукроварні, то окружний політінспектор в Охтирській міліції, то вчитель малювання в колонії для безпритульних і сиріт |
| 1924 | «Міщаночка» |
| 1925 | Вийшов із комсомолу. Щоб «збагатитись враженнями» (вислів Івана Багряного), побував на Донбасі, в Криму, на Кубані. Працював у Кам’янці-Подільському ілюстратором у газеті «Червоний кордон», надрукував у ній свої перші вірші.Іван під псевдонімом І. Полярний видав в Охтирці невеличку збірку «Чорні силуети: П’ять оповідань». Оповідання «Мадонна»,«Заєць»,«Петро Каменяр» |
| 1926 | Іван вступив до Київського художнього інституту (КХІ), якого через матеріальну скруту та упереджене ставлення керівництва закінчити не вдалося. Навчаючись в КХІ, виходить зі спілки «Плуг», вступає до опозиційного літературного об’єднання МАРС («Майстерня революційного слова»), де зближується з самовимогливими митцями слова: Валер’яном Підмогильним, Євгеном Плужником, Борисом Антоненком-Давидовичем, Григорієм Косинкою, Тодосем Осьмачкою та іншими, яких пізніше було піддано нищівній критиці з боку офіційної радянської критики та всіляко переслідувано. Саме в цей період Іван Багряний активно працював і друкувався в журналах «Глобус», «Всесвіт», «Життя й революція», «Червоний шлях» та інших. |
| в 1920-х | Видає низку поетичних творів: збірку віршів «До меж заказаних», поеми «Монголія» та «Ave, Марія» (невдовзі була заборонена цензурою і вилучена з книготоргівлі), п’єсу «Бузок» про графоманів. |
| 1927 | «З оповідань старого рибалки» |
| 1928 | «Собачий бенкет»,«Вандея» |
| 1928-1930 | «Батіг» |
| 1930 | Побачив світ роман у віршах «Скелька». Офіційною реакцією на роман стала стаття О. Правдюка «Куркульським шляхом» в журналі «Критика», де автор говорить: «…Від самого початку поет став співцем куркульської ідеології і до сьогодні залишається таким…» |
| 16 квітня 1932 | Його заарештували в Харкові й звинуватили «в проведенні контрреволюційної агітації» за допомогою його літературних творів, таких як поема «Ave Maria», історичний роман «Скелька», поеми «Тінь», «Вандея», «Гутенберг», соціальна сатира «Батіг». Багряний пробув 11 місяців у камері одиночного ув’язнення у внутрішній тюрмі ГПУ. |
| 1931 | Збірка оповідань «Крокви над табором» |
| 25 жовтня 1932 | Його звільнили з-під варти і на три роки відправили до спецпоселень Далекого Сходу. |
| 1932—1937 | Про період перебування Івана Багряного на Далекому Сході досі мало відомостей: Охотське море, тайга, життя серед українців Зеленого Клину. Утеча в Україну та арешт у дорозі, новий термін (3 роки) — тепер уже в таборі БАМТАБу. |
| 16 червня 1938 | Повторно арештований та відсидів у Харківській в’язниці УДБ-НКВС на Холодній горі. Йому пред’являють нове звинувачення — участь чи навіть керівництво у націоналістичній контрреволюційній організації. |
| 26 березня 1939 | Акт про закінчення слідства з висунутими проти нього обвинуваченнями І. Багряний не підписав. |
| 1 квітня 1940 року | Прийнято постанову, в якій відзначалося, що всі свідчення про контрреволюційну діяльність належать до 1928 — 1932 років, за що він уже був засуджений, а «…інших даних про антирадянську діяльність Багряного-Лозов’ягіна слідством не добуто». Хворий, знесилений, Іван Багряний повертається в Охтирку. Автобіографічні подробиці про ці п’ять років життя — арешт, тортури, втечу із заслання й повернення на батьківщину — письменник використав у романі «Сад Гетсиманський». |
| В роки війни | Радянсько-німецька війна застала письменника в Охтирці. Він одразу пішов в українське підпілля, передислокувався до Галичини. Іван Багряний працював у референтурі пропаганди, писав пісні на патріотичні теми, статті різноманітного характеру, малював карикатури й плакати агітаційного призначення. Одночасно він брав участь у створенні Української Головної Визвольної Ради (УГВР), у розробці її програмових документів. |
| 1944 | Він написав один із найталановитіших творів — роман «Звіролови» (згодом відомий як «Тигролови»). |
| Січень 1944 | Написав, перебуваючи у Тернополі, поему «Гуляй-Поле» |
| 1945 | Багряний емігрував до Німеччини. Як свідчить у «Листах до приятелів» Юрій Лавріненко, “в еміграції теж не було свободи. Не менш, ніж заборонами, перешкоджала гітлерівська Німеччина сформуванню політичної еміграції усілякими «розенбергівськими штабами», в яких псувалися та компромітувалися і дуже пристойні люди. Багряний пішов на Захід і в еміграцію через «оунівське підпілля». |
| 1947 | П*єса «Морітурі» |
| Іван Багряний написав брошуру — програмний для нього памфлет «Чому я не хочу повертатися до СРСР?», де виклав політичну декларацію національної гідності й прав людини, яка пережила примусову репатріацію, насильство, тортури, приниження як колишній в’язень, остарбайтер, полонений, позбавлений власного імені. Він логічно обґрунтував закономірність еміграції з Радянського Союзу — батьківщини-мачухи, котра пішла на геноцид проти власного народу. | |
| 1948 | Багряний заснував Українську революційно-демократичну партію (УРДП) і відтоді цілих 17 років — до самої смерті редагував газету «Українські вісті». Письменник був головою Виконавчого органу Української Національної Ради і заступником президента УНР. |
| 1950 | «Сад Гетсиманський» |
| 1953 | «Огненне коло» |
| 25 серпня 1963 | Помер Іван Багряний 25 серпня 1963 року. Похований у місті Новий Ульм (Німеччина) на цвинтарі, при вулиці Ройттір (Neu-Ulmer Friedhof, an der Reuttier Str.). Могила Івана Багряного — перша могила ліворуч від входу на цвинтар, що навпроти вул. Фіннінгер (Finninger Str.). Автор надгробного пам’ятника — скульптор Л. Моложавий[6]. Пам’ятника на могилі освячено 3 жовтня 1965. |
| 1963 | Філія Об’єднання демократичної української молоді (ОДУМ) в Чикаго розпочала акцію за надання Нобелівської премії Іванові Багряному, але його несподівана смерть перешкодила офіційному висуненню на цю нагороду |
| 1992 | Постановою Кабінету Міністрів України Іванові Багряному посмертно присудили Державну премію України імені Тараса Шевченка за романи «Сад Гетсиманський» і «Тигролови». |
Біографії
Посилання
