Generic selectors
Тільки точні збіги
Пошук у заголовку
Пошук у вмісті
Пошук у публікаціях
Пошук у сторінках

Друкувати
Погляньте, який кольористий стоïть лiс! Влiтку вiн був зелений, а зараз осiнь, i листя пожовкле. Нiби хтось пофарбував лiс у таку свiтло-жовту фарбу.
А пiдiйдiть ближче: одне дерево жовтувате, iнше темнiше, а цей кущ прикрасив себе, бач, яким червоним листям!
Пiшли хлоп’ятка в лiс гуляти. Весело бiгати по м’якому й жовтому листю. Шелестить пiд ногами.
Бiжить Василько, за ним Миколка, а потiм цiла юрба.
— Погляньте, скiльки шпакiв сидить на деревах! — крикнув Миколка.
— Ой, багато! — перебив Василько. — Це в них осiннi збори. Нарада… Збираються летiти у вирiй, обговорюють, яким шляхом вирушати. От багато!
— Ходiм зженемо! — крикнув хтось iз дiтей.
Шумно затрiпотiли крила, засвистiли пташки. Чорна хмара пiднялася над лiсом i понеслася швидко в напрямку пiвдня. Шпаки полетiли вiд нас до весни.
— Прилiтайте, ми вам новi шпакiвнi поставимо! — гукали ïм услiд дiти. Та навряд чи шпаки ïх чули — вони вже були далеко.
Довго гуляли дiти в осiнньому лiсi. Холодне сонце почало ховатися за дерева. Тодi повернулися додому.
Майже вийшли на узлiсся, коли Миколка своïми меткими очима щось помiтив.
— Хлопцi, пiд пеньком щось є, — показав вiн на старий трухлявий пеньок, пiд яким була нора, засипана листям i травичкою.
— Нiчого там немає, — вiдповiв Василько.
— А я кажу, є! Давай посперечаємось, — знову заявив Миколка. — Ось давайте розкопаємо цю нору. Може, цiкаве щось знайдемо.
— Ну, давай розкопаємо. Менi не жалко. Тiльки немає ж нiчогiсiнько, — сказав Василько.
— Нiчогiсiнько, нiчогiсiнько… Сам ти нiчогiсiнько не знаєш. Берiть ломаки й давайте копати, — запросив Миколка.
Дiти швидко повиламували палицi й почали розкопувати нору. З’юрмилися навколо пенька, оточили його i розкопують.
Та копати ïм довелося недовго. Бо там i нори не було, а просто яма…
Копнуло кiлька душ, розрили листя i побачили — пiд пеньком лежав цiлий клубок гадюк. Вони переплелися одна з одною так, що, мабуть, i розiрвати ïх було б важко. Тiльки голiвки ïхнi гадючi Стирчали зверху.
Як побачили хлопцi стiльки гадюк, перелякалися, покидали палицi й давай тiкати скiльки є духу. Аж на луках спинилися. Спинилися, вiдпочили. Миколка тодi тiльки промовив;
— А ти казав — нiчого немає. Хiба вiд нiчого так тiкають?
— Подивiться на нього, нiби вiн не тiкав, — вiдповiв Василько. — Ото так гадюк! Нiколи стiльки не бачив.
— Що вони роблять? — спитав Миколка.
Але нiхто з товаришiв йому на це не мiг вiдповiсти. Потiм вони дiзналися вiд мене, що то вужi зiбралися гуртом зимувати.


1 зірка2 зірки3 зірки4 зірки5 зірок
(Оцінок немає, будьте першими)
Завантаження...
error: Вміст захищено!!