А скільки книг написав шановний професор про те, як треба вестися батькові й матері, тітці й дядьку з Петьком чи Митьком!
І коли знайдеться той, хто подумає, буцім Оксана не хвилювалася, поспішаючи до Степана Артемовича, той погано подумає. Бо сьогодні професор скаже своє слово про її дисертацію. Чи варто з нею виходити на люди, тобто на вчену раду. Вимоги до дисертації тепер серйозні. Он до простого уроку в школі яка строгість: мусиш свій урок тісно пов’язати і з подіями в Гані, і зі збиранням металобрухту чи кукурудзи.
А про дисертацію годі й казати. Треба виявити обізнаність з представниками шкіл, і течій, починаючи з Конфуція, Квінтіліана, Кампанелли, Песталоцці…
Особливо професор любить посилатись на Песталоцці: «Ще знаменитий Песталоцці вчив, застерігав, закликав…» Можна забути Рабле і Еразма Роттердамського, а Песталоцці обов’язково де‑небудь треба приткнути.
А сама архітектоніка дисертації, як любить говорити професор Дитяткін, теж складна. Він звелів розікласти всі інгредієнти (улюблене слівце Степана Артемовича) на свої місця в процесі науково‑педагогічного дослідження: а) спостереження, б) експеримент і таке інше.
Щоб вивчити пункти «а» та «б», Оксані довелося більше року попрацювати у дитячому садку. Важко було застосовувати оті інгредієнти професора Дитяткіна на практиці, бо діти ніяк не хотіли укладатися в пункти «а» та «б». І вели себе просто як діти, а не як об’єкти для «а) спостереження» і для «б) експериментів» дисертанта.
Степан Артемович полюбляв питання: «А як би на це подивився Песталоцці?»
Оксану не дуже обходило, як би Песталоцці оцінив її дисертацію. От як подивиться строгий і безкомпромісний професор Дитяткін? Оце хвилювало. І чим ближче підходила Оксана до будинку, де жив Степан Артемович, тим швидше колотилося її серденятко. Бачила в уяві строгого професора: він у темному костюмі, білосніжній сорочці і чорній краватці. Чула його зауваження до дисертації: «Да‑с, шановна Оксано Петрівно. Відчувається: дисертантка надто ліберальна у ставленні до своїх вихованців». Ще й зітхне, додасть: «Жіночий лібералізм. М’якотілість жіноча. Ще Песталоцці казав… Да‑с!»
А ось і той будинок, а ось і квартира, в якій уже доводилося бувати і на консультаціях, і на заліках. Двері чомусь прочинені, чути собачий гавкіт. Але ж у квартирі професора Дитяткіна ніколи не було собак… Може, тепер завели?
Оксана увійшла, сторожко оглянулась довкола, боячись аби не пошматував Рябко чи Сірко її нової сукні. Та собаки не було. І тут вона почула з кабінету:
– Гав, гав‑гав, грр… Гав, гав‑гав… Гррр…
– Дідусю! Ну, дідусю! Ще погавкай! І погарчи. Ну, кому я сказала!
Впізнавши голос професорської онуки Еллочки, дисертантка сторопіла.
– Еллочко,- жалібно просив пощади Степан Артемович,- дідусь уже стомився.
– Не буду їсти, не буду їсти!- затупала‑забила каблучками об паркет онука.- Ще погавкай, тоді їстиму…
Професор Дитяткін зітхнув і став далі гавкати й гарчати.
«Експеримент, – здогадалась дисертантка. – Степан Артемович здійснює педагогічний експеримент. Це один з інгредієнтів у системі виховання». У напіврозчинені двері Оксана побачила керівника своєї роботи… під столом.
– Гав, гав‑гав, гррр… Гав, гав‑гав, грр…
Онука заливалася срібним, розкотистим сміхом. Професор виліз з‑під столу, обтрусив піжаму, зітхнув:
– Ну, тепер їж…
Онука затупала ніжками і зарепетувала:
– Ти обіцяв ще жабкою поплигати. Поплигай жабкою!
І строгий, безкомпромісний професор, покрутивши головою, заходився плигати по кабінету жабкою… А онука весело сміялася.
– Дід жабка, дід жабка!..
Нарешті задиханий, втомлений підвівся і впав на диван, витираючи щедро зрошену потом лисину.
– Ну й мучителька… Їж уже, а то он реміняку дістану…
Еллочка закопилила губку і знехотя почала копирсатися виделкою у тарілці.
На порозі стала Оксана і кинула погляд на Еллочку:
– Степане Артемовичу, це експеримент?
– Який там експеримент,- зітхнув професор і у пом’ятій піжамі підвівся назустріч дисертантці.- Таке вреднюще дитя вдалося. Ради не дамо. Просто мучителька.
– Пробачте… А як же Песталоцці?
– Пе‑ста‑ло‑цці,- глузливо протяг професор і махнув безсило рукою.- Теоретично воно легко… а) – спостереження, б)- експеримент…
– А ваші книги і лекції?- не могла заспокоїтись дисертантка.
– Книги і лекції про дітей взагалі. А ця мучителька – рідна онука…
