Пошук по сайту

Очі — гудзики скляні.
Ніс — неначе кнопка.
Перед вами, як живий,
Ромуальд Коробка.
Ромуальд — єдиний син
В доброї мамаші.
Прийде літо — цілі дні
Смажиться на пляжі.
Мати робить, хоч стара,
Гроші заробляє.
По півметра ковбаси
Дармоїд з’їдає.
Ляже лобур під кущем,
Заведе «Спідолу»,
Та й підспівує баском,
Чути до Подолу:
«Пусть всєгда будєт мама
І всєгда буду я!..»
Ви поглянули б, яке
В Ромуальда тіло!
Їй-же богу, як смола —
Страшно загоріло.
Як іде він по піску,
Молоді стиляжки
Поглядають вслід йому
І зітхають важко.
А який хвацький плавець
Ромуальд Коробка!
Він не тоне у воді,
Бо дурний, як пробка.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *