Generic selectors
Тільки точні збіги
Пошук у заголовку
Пошук у вмісті
Пошук у публікаціях
Пошук у сторінках

Друкувати
Сидимо ми в гаю. Розмовляємо. Чую, дві симпатичні молодички, вочевидь, подруги юності дівочої, кинулися в спогади — як воно в молодості любилося та кохалося.

Перша:

— Коли ми з Василем спізналися і покохалися, дак ти знаєш, Оксанко, він мене кожного вечора водив або на концерт, або в кіно.

— А мій Петро завжди вечірком мене запрошував або до калини, або до верби.

— Таке, Оксано, скажеш — до верби. Яка там принада?..

— Еге-ге, Галинко, не кажи і не говори — чудова. Місяченько сяє… Соловейко тьохкає,— й ніжненько на руках колихаючи миле дитятко, усміхаючись, додала: — Оце ж бачиш — третє натьохкало…

— А в мене, голубонько, одне-однісіньке…

— То ти, Галино, із своїм Василем, мабуть, не ті кінокартини дивилася.

 

У наш двір прийшли дві жіночки — з водогону націдити свіженької водички. Сусідка — проти нас живе — неначе хріну об’їлася, кинулася до водоносиць:

— Чого ви до нас прийшли воду брати? Га? Вас питаю — яка вас завірюха у наш двір занесла?

— Хіба не бачите, води набрати. У нашому дворі водогін зіпсувався.

— Води?.. Іншого місця не найшли?

 

Молодша:

— Тітонько! Що ви таке кажете? Великий гріх людям води не давати.

— Так ви ж грязюки наносите!

— А хіба у вас нема грязюки?

— Еге, — сказала. — Наша грязюка — акуратніша

1 зірка2 зірки3 зірки4 зірки5 зірок
(Оцінок немає, будьте першими)
Завантаження...