Хто що хоче купує, хто що хоче продає!
Зайдеш у магазин і питаєш у продавця:
— А що то у яскравих коробочках на полицях?..
А та чемно:
— Холера його розбере! Воно ж не по-нашому написано. Семенівна дві пачки брала, казала, як маргарин. А Іван Петрович ним усіх пацюків потруїв. І дід Євмен пачку взяв. «Гарне, — каже, — слабітільне… Пачки на три дні вистачає!»
— А в документах як написано?
— Написано: продавати по одному долару за штуку. І все.
— А якщо немає?
— Немає доларів, то за гривні… по курсу!.. Раніше був курс партії, тепер — курс доларів…
А мій сусід, Петро Деркач, нещодавно… Хочете — вірте, хочете — ні, газовий пістолет купив. Кабана продав і купив. Кабан був — вище столу. А пістолет такий манюній-манюній. Револьверчик. Називається «Дуст-2». 3 патронами. І патрони нормальні! З нервово-паралітичним газом.
А що робити?! То тільки у поета: «Моя міліція — мене береже».
Коли? Вдень? А вночі?.. Краще б вона себе поберегла. Он у нашого дільничного Миколи Бурячка у самого мало мотоцикла не вкрали.
І вкрали б!!!
Якби той мотоцикл не був з коляскою.
А в колясці не дрімав сам Бурячок. Його злодюги під брезентом не помітили. Завели мотоцикл — і газу…
А на повороті коляску як гуцикне!!! Міліціонер і прокинувся. Бачить таке діло і як закричить: «Руки вгору!!!»
Злодії — руки вгору!
Мотоцикл — у грушу!
Рясна була груша!
Потім усіх — у гіпс. Міліціонеру навіть премію дали…
Але на ліки все одно не вистачило.
Тільки на одноразовий шприц!
Ну купив Петро Деркач той револьверчик, то й купив. Це його справа. Тепер можна.
Але тут на нього сверблячка напала: як же він діє?!!
І так ота сверблячка розсвербілася, що хоч плач!..
Раніше у нього мисливська рушниця була. Там усе просто. Пороху в патрони натоптав, дріб насипав, запижував, картуз угору підкинув: бабах!
Тільки козирок за воронами полетів! А на грядку — два парашутисти — геп! геп!
З дірявими парашутами!
Живі…
Але дуже перелякані!
І уже без штанів…
Дуже добре на тому місці потім гарбузи родили!!!
Ну в рушниці справжні патрони, а револьверчик, повторюю, газовий… Тут на картузі чи парашутистах не випробуєш.
Оглянув Деркач своє подвір’я. Дивиться — курка під курником гребеться.
«Вона, мабуть, і не несеться, — подумав, — інші он у гніздах кудкудакають, аж заливаються. А це, ледащо, бач, гребеться! Антисанітарію розводить! Зараз ми на ній револьверчик і випробуємо!»
Прицілився він — бабах!!!
Дурна курка насторожено підвела голову, підозріло глянула на господаря і так гребонула на нього пилюгу з камінням, що якби Деркач своєчасно не присів, то, мабуть, залишився б без ока. А може, й без обох.
— Не подіяло! — здивувався Петро. На паркані з’явився кіт Мотя… Мишей не ловить…
На дієті!
Сметану йому подавай!
— Зараз буде тобі сметана!
Мотю було взято на мушку — бабах!!!
Кіт тільки нявкнув. І смачно облизався.
Тоді погляд упав на капловухого Рябка, пса, що хропів біля будки.
— Теж мені господар! Сторож! Кругом стрілянина! У дворі, можна сказати, війна!!! Фронт, можна сказати, через його будку проходить, а він розлігся. Чи йому, може, сюди «катюші» подавай?! Чи ракети «Земля—погріб—земля»?!
У собаку було розряджено аж два патрони.
Але він тільки чмихнув, ображено глянув на Деркача і поліз досипати в будку.
У Деркача аж лоб мокрим став: «То, може, воно на тварин не діє?!»
І тут в його голову закралася… чорна думка: «Треба випробувати револьверчик…»
У цю хвилину, як це не банально, але факт залишається фактом… У цю хвилину з городу поверталася… теща!
— Простіть мене, мамо! — засльозилося око у Деркача. Він звів курок і засів за кущами смородини.
Коли теща відкрила хвіртку… прогриміло… аж три постріли!!! Але теща була глухуватою. Зашморгала носом, озирнулася:
— Це ти, синку, тут балуєшся? А я думала, що то вітер знову повернувся од хімзаводу…
Глянув Петро Деркач на ряд заводських труб, що дружно диміли неподалік їхньої оселі, й ледве не заплакав:
— Пропав кабан, а з ним і гроші!
Глянув ще раз на «Дуст-2», розмахнувся і пожбурив його в кущі бузини…
І правильно зробив!
Бо хіба після отих чорнобилів, радіонуклідів, нітратів, пестицидів, гербіцидів, стронцію, цезію, плутонію, диму, смогу, нікотину… Після всього того, що ми п’ємо, їмо і чим дихаємо, — візьме кого з нас газовий пістолет?!!
Та ніколи в світі!!!
Як кажуть, не на тих напали!..
