Пошук по сайту

Душа — загреби,

око — заздренне:

чого є в тебе й

немає в мене?!

Це винуватий ти,миловидний,

що я негарний.

Ти винуватий, талановитий,

що я — бездарний…

Це чорна заздрість

разить ураз,

заходить в щілку,

у кожен паз —

заз! заз! заз-дрість!

Цей чорний гість,

що серце їсть.

Заз — упинається

гостра заноза!

Сказ починається —

просто загроза!

Заздросте, в тебе те саме «з»,

Якщо йде заздрий

І сяє весь —

невдача в когось,

неуспіх десь.

Тоді гризота вже

не гризе:

вже під колоду

змія повзе.

Й чигає знову

із того схову.

А про чийсь успіх

почує мову,

враз виповзає,

разить ураз —

заз! заз! заз-дрість!

Цей чорний гість,

що серце їсть.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *