— Доброго ранку. Скажіть, будь ласка, тут живе Одарка Припічок?
— Тут, — озвалася таких же літ господиня і допитливо оглянула гостю. — А що?
— Та нічого. Оце прочитала на стовпі оголошення…
— А-а, ви квартиру шукаєте, — пожвавішала Одарка. — Заходьте. Думаю, що вам сподобається. Кімната, як сонечко. Окремий хід. Ніхто вас не турбуватиме.
Квартира справді виявилась затишною. Майже цілий день у вікна заглядає сонце. Гарний краєвид перед очима.
Та молодиця підозріло нюхнула повітря:
— А грибок скоро проїсть підлогу?
Господиня з подиву аж розкрила рота:
— Та ви що? Недавно настеляли. То вам просто здається.
Молодиця ще раз нюхнула повітря:
— Таки пахне грибком. Мене не обдуриш.
— Не може бути, — заперечила Одарка. — Дошки клали сухі, як перець. Можете не хвилюватись.
— Може, й так, але моїх знайомих теж запевняли, а потім взимку вломилася підлога — і було лиха.
— У кого, може, й зогнила, а в моїй хаті грибка нема.
Одарка заклала сокиру в щілину підлоги і налягла на топорище дебелим тілом. Дошка хрумкнула і вискочила наверх.
Молодиця обмацала її, заглянула в дірку і здивувалась:
— Справді нема. Але однак щось пахне. Мабуть, блощиці.
— Зроду не було, — заспокоїла господиня.
— Не було, а це, видно, завелися. Така нечисть куди хоч пролізе.
— Їй-бо, не помічала.
— Хіба відразу помітиш? Понаштурхувалися у матрац, а тоді вночі як хмара посунуть. Моїх знайомих теж запевняли, а потім…
Одарка взяла ножа і одним махом розбатувала матраца.
Молодиця довго оглядала його і, нарешті, погодилась, що блощиць у ньому нема. Але їй не сподобалися стіни:
— Мабуть, з очерету, що такі тонкі. Взимку віятиме, як на вигоні.
— Будинок з цегли.
— Хіба під штукатуркою видно?
Господиня кілька разів довбнула сокирою стіну і викресала об цеглу іскри.
— Таки й стіни міцні, — повірила молодиця.
— То коли ж перебиратиметесь? — запитала Одарка.
— Ніколи. Я просто так.
— Нахаба! — заверещала господиня.
— Зовсім ні. Я продавщиця. У четвер ви в мене так вибирали кавуна…
