Григорій Косинка хронологічна таблиця
Григорій Косинка портрет
Григорій Косинка коротка інформація:
| Ім’я при народженні | Григорій Михайлович Стрілець |
|---|---|
| Псевдо | Косинка |
| Народився | 29 листопада 1899 с. Щербанівка, Київський повіт, Київська губернія |
| Помер | 15 грудня 1934 (35 років) Київ |
| Поховання | Державний історико-меморіальний Лук’янівський заповідник |
| Громадянство | СРСР, УНР |
| Національність | українець |
| Діяльність | прозаїк |
| Мова творів | українська |
| Роки активності | 1919–1934 |
| Жанр | оповідання, імпресіоністична новела |
Григорій Косинка хронологічна таблиця текст
| Дата | Подія |
|---|---|
| 29 листопада 1899 | Григорій Косинка народився у бідній селянській родині в селі Щербанівка Обухівського повіту на Київщині (тепер Обухівський район Київської області). Рід був давній, чумацький, але зубожілий — батько Григорія мав лише 1/8 десятини орної землі і щовесни ходив на заробітки косарем у херсонські степи. |
| 1908 | Родина виїхала на Далекий Схід, оселившись на березі Амуру, почали будувати хату, проте вже через півроку повернулася на Батьківщину. Малий Грицько полов буряки весною, а восени працював у панській економії — погоничем худоби чи то робітником біля машини. Його матір, Наталя Романівна, «шитвом почала заробляти паляниці», а батько підробляв на цукроварні. |
| 1913 | Після закінчення початкової школи в селі Красному, звідки родом була мама, батько зміг влаштувати сина писарчуком у волості. |
| 1914 | Григорій їде до Києва на заробітки, де влаштовується чистити черевики. Невдовзі вдалося влаштуватися кур’єром-реєстратором до земської управи. Це дало можливість відвідувати й скінчити вечірні гімназійні курси та скласти іспити. |
| 1920 | Косинка опиняється у м. Кам’янець-Подільському, що тоді було столицею УНР. Можливо, що він думав про евакуацію, але згодом повертається до Києва і стає студентом КІНО.Стає членом літературно-мистецької групи «Гроно» |
| 1920-1922 | Навчався в Київському інституті народної освіти, який так і не закінчив через матеріальну скруту, але на той час уже став однією з найяскравіших постатей серед київських письменників, часто виступав на літературних вечорах, зібраннях Всеукраїнської академії наук (ВУАН) із читанням власних творів. |
| 1922 | З’явилася перша збірка Григорія Косинки «На золотих богів», яка відразу ж принесла визнання, хоча оцінка критики була неоднозначною. |
| 1923-1924 | Косинка був директором Харківського і Київського радіокомітетів, належав до літературного об’єднання АСПИС |
| 1923 | В журналі «Нова Україна» (Берлін-Прага) поряд із творами Т. Осьмачки, В. Підмогильного з’являється оповідання «Анархісти» та цикл нарисів «Повстанці» Г. Косинки, у якому відтворюється складна пореволюційна ситуація на селі — протест проти насильницької більшовицької політики. |
| 1924 | Познайомився, і того ж року восени одружився із Тамарою Мороз, студенткою Київського інституту кінематографії, яка залишалася вірною йому до глибокої старості |
| 1926 | Збірка «В житах» |
| 1927 | «Політика» |
| 1928 | «Вибрані оповідання» |
| Восени 1929 | У публічному виступі вождь українських більшовиків Станіслав Косіор назвав Косинку буржуазним націоналістом, і вже на початку 30-х років ситуація різко змінилася — цензура заборонила розповсюджувати надруковану вже збірку «Серце» |
| Червень 1934 | У Харкові, відбулася конференція письменників, на якій обговорювали успіхи колективізації. Після стандартних промов виступив Косинка, сказавши буквально таке: «Ми стаємо не інженерами, а міліціонерами людських душ» |
| 4 листопада 1934 | Викрадений органами НКВС СРСР.Косинку засудили за звинуваченням у приналежності до організації, яка готувала терористичні акти проти зверхників російських комуністів. Він проходив по судовій справі разом з письменниками Антіном та Іваном Крушельницькими, Костем Буревієм, О. Влизьком, Дмитром Фальківським. Керуючись відповідною постановою ЦВК Союзу РСР, виїзна сесія Військової колегії присудила Григорія Косинку-Стрільця «розстріляти». |
| 15 грудня 1934 | Косинку вбили комуністи. “Пробач, що так багато горя приніс тобі за короткий вік. Прости, дорога дружино, а простивши — прощай. Не тужи, кажу: сльозами горя не залити. Побажаю тобі здоров’я. Побачення не проси, не треба! Передачу, коли буде можливість, передай, але не часто. Оце, здається, все. Я дужий, здоровий” |
Біографії
Посилання
