буцім прадід твій — потомствений дворянин, але, як людина освічена, злився з народом і боровся проти самодержавства. Протримайся годину, поки вони згоду дадуть…
За чаєм Клавині батьки розглядали мене з надзвичайним інтересом і уважно слухали мою біографію.
— Те-ек-с,— бадьоро почав я,— працюю старшим помічником капітана далекого плавання.— Клава при цих словах схвально посміхнулася.— Точніше — найстаршим,— підвищив себе я.— Таким найстаршим, що коли хто-небудь приходить на корабель, то питає не капітана, а мене. Ходимо ми далеко-далеко, в ті моря та океани, де увесь час шторми та урагани. І такі шторми, що капітана нерідко «закачує», всіх «закачує», а мені — хоч би хни! Бувало таке, що я за всіх справлявся: в одній руці компас, в іншій — каструля (бо й кока «закачало»), ліва нога на штурвалі, а правою радирую в порт, що, мовляв, не хвилюйтесь, усе на борту гаразд…
Клава боляче наступила мені на ногу.
__- Ага,— переключився я,— між іншим, мої предки були дворянами, особливо прадід. Але дворянами передовими. Вони боролись проти самодержавства і кінець кінцем злилися з народом. У мене на згадку про них колекція старовинної зброї збереглася — від кинджала до невеличкої мортири.
– Грицю! — підскочила Клава. її батьки захвилювалися.
– Що — Грицю?! — не витерпів я.— Хочете мати видатного зятя — так слухайте. Я, окрім цього, без п’яти хвилин кінозірка: в шістьох фільмах одночасно знімаюся. Жінки гронами на мені виснуть. На самі аліменти півтисячі в місяць спливає, отож доводиться у м’ясному відділі гастроному підробляти…
Бачу — Клава ледь не плаче. Шкода її стало.
– Вибачте,— кажу, підводячись,— пожартував я. Ніякий я не старший помічник капітана, а звичайнісінький фрезерувальник. Так що…
– Я тебе відразу пізнав, — мало не силоміць усадив мене на місце майбутній тесть.— Третій портрет зліва у верхньому ряду на Дошці пошани — це ж твій? Твій. Я, між іншим, теж фрезерувальник. Так що допивай чай і пішли — покажу мою колекцію інструментів.
