Культосвітній працівник,
Закохавсь по самі вуха
У Галину Боровик.
Та любив дівчину згідно
Правил власного життя.
Чи ж зітхать, мовляв, солідно,
Розкривати почуття?
Бути більш як півгодини
На побаченні не слід.
І тому він до Галини
Був у пристрасті як лід.
Досить стримано дав слово,
Що, мовляв, у парку жди: —
Буду там обов’язково,
Пунктуальний я завжди…
Вийшла, вийшла дівчинонька,
Стала в парку при вербі.
«Де ж це мій затятий шпонька?» —
Посміхнулася собі.
А на другий вечір, гнівна,
З ним зустрілась: — В чому річ?
— Та причина об’єктивна —
Засідали цілу ніч…
Тут як випалить дівчина:
— Ось що, голубе ти мій,
Об’єктивна та причина,
І заходити не смій!
В небі місяць сяє мрійно,
Тихі верби шу-шу-шу…
— Ну, так, мила, офіційно
Вийти заміж я прошу…
І хотів обнять смагляву,
А вона, немов на зло:
Ні подай мені заяву,
Офіційно щоб було!..
