Аж до самісінького вечора довгонога облаштовувала оселю: сухий очерет став м’яким килимом, великий камінь — зручним столом, а листя лопуха — пухкою периною. Прикрасивши будиночок ліліями, трудівниця вклалася спати.
Господиня не встигла навіть годинки подрімати, як її розбудив дивний звук:
— Ква!
— Мабуть, здалося, — розплющивши одне око, спросоння пробурмотіла чапля.
Крилата перевернулася на інший бік і вже збиралася додивитися перерваний сон, як зовсім поряд, наче над вухом, знову почулося:
— Ква!
Перната сіла на ліжку, дослухаючись: десь співали цвіркуни, тихо хлюпнула хвостом об воду риба, ухнула сова… Чапля заспокоїлася, але щойно опустила голову на подушку, поблизу чітко пролунало:
— Ква-ква-а!
— Що за неподобство! — обурилася довгонога й визирнула.
Посеред болота на величезному камені лежала жабка й, милуючись повним місяцем, час від часу намагалася вполювати жука чи комара. Коли це вдавалося, зелена переможно вигукувала:
— Ква!
— Сусідко, чи не можна тихіше? — суворо дорікнула пташка.
Стрибунка зухвало поглянула на крилату:
— Досі ніхто не скаржився!
— То я буду першою! — рішуче заявила довгонога. — Надворі ніч, і всі відпочивають.
— То й що? — байдуже зауважила порушниця спокою. — Якщо заважаю, затули вуха.
— І не подумаю! — не поступалася чапля.
Бешкетниця хитро всміхнулася й навмисне голосно закричала:
— Ква-ква-ква-а-а!
— Ну, постривай, негіднице! — не витримала перната й кинулася до суперниці.
Не встигла зелена й оком змигнути, як крилата на своїх довгих лапах опинилася поряд. Іще хвилина, й обурена пташка проковтнула б пустунку. На щастя, бешкетницю врятували дві подруги-квакушки, які спостерігали за суперечкою та вчасно зіштовхнули приятельку у воду.
І чапля, і жабка ще довго згадували ту неприємну зустріч. Можливо, саме тому довгонога часто блукає берегом, вишукуючи нахабну стрибунку, а зелена, почувши чиїсь кроки, відразу замовкає.
