— Не хвилюйтеся! Прийшла до вас з приємною звісткою: після батьківських зборів ваш Олег змінився на краще. Видно, що провели певну роботу…
— Нарешті…
— Олег прогресує! — вела далі Марія Петрівна.— Це не лише моя думка. Всі вчителі запримітили. Він витягнув алгебру на тверду четвірку. Потім похвалив його учитель іноземної. А твір ваш син написав просто чудово!
— Виходить, лобуряка може вчитися?
— Звісно, може. Я давно казала, а ви не вірили. Приділіть сину ще трішки уваги. І побачите: стане серед перших у навчанні!
— Ще уваги? Не вийде!
— Чому? Ваші перші зусилля…
— Дорогувато! —- рубонув Карпик.
— Що дорогувато? — здивувалась Марія Петрівна.
— Перше зусилля дорогувато обійшлось. Прийшов я після тих батьківських зборів і в крик: «Доки за тебе червоніти маю, дармоїде!» А він сидить, як завжди, біля телевізора (у нас кольоровий) — і нуль уваги. Тут я й гахнув по телевізору так, що іскри посипались. Ні тобі звуку, ні зображення. Ото стоїть потрощений… А ви кажете — більше уваги…
