Generic selectors
Тільки точні збіги
Пошук у заголовку
Пошук у вмісті
Пошук у публікаціях
Пошук у сторінках

Друкувати
Жив раз гуцул Дьорко. Його називали в селі каліцуном, бо в дідичевім лісі на нього впала підтята смерека і поламала йому ноги. Вкалічів неборака.

Якось приповз до пана й каже:

— Паночку, моя біда без дощу росте — ноги як чужі. Дайте мені якусь іншу службу, аби міг навсидячки робити.

Та пан засміявся:

— У мене є кому пір’я дерти. Шукай собі іншого ґазду.

— Та як мені шукати? Хоч їх дідько усюди насіяв — я не можу до них доповзти.

Дідич його вигнав. Дьорко зціпив зуби, подався додому. В хаті п’ятеро дітей, а хліба — ні кусня. Жити стало тяжко: голод, як якийсь казав, — псові рідний брат.

Дьорко покликав старшого хлопчину:

— Назбирай, Васильку, яблук і понеси до пана — може, щось нам за них дасть. Злидні встиду не знають.

Хлопчик набрав яблук і — до панської садиби. А дідич саме шпацирував з гостями на подвір’ї.

Василько поклонився:

— Батько послав вам, пане, малий подарунок.

Дідич узяв яблука, почастував гостей і згорда сказав:

— О, бачите, як мене люблять сільські люди?

— А ви їх теж? — запитали гості.

— Звичайно!.. Як твій батько? — обернувся дідич до хлопчини.

— Як розбитий горнець. Лежить на печі… — відповів дітлах.

— Спочиває?

— Ні… Не може ходити, бо тоді, як ще робили в лісі, то ваша смерека йому ноги поламала. Сидимо голодні, а мама кричить: «Що я вам зварю? Беріть, їжте вже мене!..»

Пан почервонів. Він такий скупий, що не дав би іншому й соломи на перевесло, але перед гостями вийняв монету і простягнув хлопцеві:

— Йди собі, малий брехуне!

Василько поніс монету додому. Мати нараз купила кукурудзяної муки і зварила каші. Всі повечеряли.

Та невдовзі голод припік знову. Каменя не вгризеш і дітей не виженеш за ворота. Дьорко каже синові:

— Назбирай, Васильку, грушок і понеси до пана. Може, за них щось дасть.

Хлопчик хутко назбирав грушок і — до дідича. А той сидів з гостями на гайку. Василько дав панові грушки.

— Мій батько сказав, аби я поніс вам оцей подарунок.

Дідич усміхнувся, почастував грушками гостей і почав хвалитися:

— А бачите, про мене пам’ятають!

І тут же спитав хлопця:

— Як твій батько?

— Пухне з голоду, а з ним і всі ми.

Дідича від злості аж пересіпнуло. У пса легше випросити кістку, ніж у нього монетку. Але й цього разу засунув руку до кишені й дав мідного гроша.

— Ну й сміхованець ти, Васильку! Йди вже собі, йди…

Хлопчина побіг. Мати знову купила кукурудзяної муки, наварила каші. Один раз наїлися. І далі голодні. Та в пана милосердя, як у лисого волосся. Дьорко сказав синові:

— Піди, Васильку, ще до Пруту і наловиш риби. Може, пан за неї дасть якусь копійчину.

Син наловив повний кошик риби. Пішов із тим до панського двору. Дідич з порога позирав, як працюють слуги.

Василько поклонився:

— Батько сказав…

Дідич аж посинів:

— Ану, жебраче, біжи звідси, щоб і духу твого тут не було, бо випущу пса.

Як почув Василько про панського пса, то так утікав, аж п’яти губив. Відбіг далеко, відхекався і йде додому плачучи. Коло високої гори, ніби з-під землі, перед ним з’явився старий дід.

— Чого сумний, легіню? — спитав.

— Та як не сумувати, коли я поніс дідичеві риби, а він мене вигнав.

— А ти чий?

— Дьорків, що йому смерека ноги поламала.

— Не дав би ти мені тієї риби?

— Беріть, дідусю! Ще одна лишилася, а решту загубив, коли тікав від пана.

Дід зварив рибу, з’їв і похвалив:

— Ще не їв такої відколи живу. Рости великий, хлопчику! Тепер дай мені свій кошик.

Дід зайшов до печери, а вийшов звідти з кошиком, повним золота.

— Понеси це батькові, щоб не вмирав з голоду.

Той дід був колись побратимом Довбуша. По смерті ватага вартував печеру, де лежали Довбушеві скарби. Давав потроху золота всім тим, кого нужда припала.

Хлопець прийшов додому. У хаті було втіхи, не описати. Мати купила хліба і до хліба. Відтак придбали корівчину, і стало легше дихати. Тато звівся помалу на ноги, бо за гроші знайшовся і лікар. Люди дивувалися, що каліцун знову зелену траву топче.

Дідич не повірив і сам прийшов до Дьорка.

— Звідки маєш гроші, чоловіче?

Дьорко розповів. А пан собі подумав: «За здохлу рибу дав цілий кошик золота. Як я йому повезу кілька возів дарунків, то старий мені віддасть усі Довбушеві скарби!..»

Наклав пан аж п’ять возів усілякого добра: калачів, меду, яєць, шовку. Повіз у гори. Дід вийшов до нього. Забрав добро у печеру, завів до неї й пана. Печера вся виблискувала в коштовному камінні, золоті та сріблі. Очі засвітилися у пана, як у вовка.

Та дід йому сказав:

— Я бачу, ти багатий, у тебе є все, бракує лише цього, — і припасував до голови пана цапині роги. — І це тобі ще треба… — припасував хвіст.

Роги й хвіст умить приросли так, що ніяка б сила їх не відірвала. Пан щось хотів сказати, але з його рота виходило тільке одне мекання.

Дід вигнав його із печери. І на цьому закінчилася казка.

1 зірка2 зірки3 зірки4 зірки5 зірок
(Оцінок немає, будьте першими)
Завантаження...

Безпровідні навушники Airpods
сумісність з Android та iOS!
1:1 AirPods-ніяких відмінностей від оригіналу по звуку, функціоналу, зовнішнім виглядом.