Друкувати
Набілив жид мідяків,
І тілько смеркає —
Все то бідним мужикам
За срібло спускає.
А сам-то він був купець
І торгував м’ясом,
То, бувало, що не крав,
То купував часом.
Ото колись уночі,
Тілько що ліг спати,
Хтось стукає у вікно,
Проситься до хати.
“Хто?” — питається жидок,
“Я,— каже,— пустіте!
Може, треба барана?
Барана купіте!”
Пустив його у корчму,
А той мішок з себе.
“От вам,— каже,— і баран.
Купіть, коли треба!”
“А що хочеш?” — “Три копи!”
Жид мацнув руками,
За барана заплатив
Трьома копійками.
Сам не світить, бісів син,
А той не говорить,
Навпомацки і бредуть
З мішком до комори.
А комора у купця
Була і крамниця,
А часами заодно
Була і різниця.
Упустили барана,
Мужика не стало,
Чи спав купець, чи не спав,
Але вже світало.
Купець живо захопив
Всі свої прибори.
Живо капці — та й бігцем
Біжить до комори.
Але тілько одчинив —
Ахнув неборака:
Йому замість барана
Скочила собака.
І пропав його баран,
Але й того мало:
Із комори з бараном
І м’яса не стало.

Рейтинг