Друкувати
В літо тисяча шiстсоте, —
В літо теє боже,
Прийшла грамота Ахмета
В наше Запорожжя:

“Я, султан, син Магомета,
Внук бога їдного,
Брат місяця-перекроя
I сонця самого,

Лицар сильний i могучий,
Краль над королями,
Воєвода всього світу
I цар над царями,

Цар столиці Цареграду
I цар Македону,
Гpeків, сербів, молдаванів
I цар Вавілону,

Цар Подолі, i Галича,
I славного Криму,
Цар Єгипту, i Ораби,
I цар Русалиму,

Сторож гробу в Русалимі
I вашого бога.
Християн ycix на світі
Смуток і підмога,-

Кажу вам, yciм козакам,
Мені передатись,
А як нi — добра від мене
Вам не сподіватись!”

Того ж літа запорожці
Грамоту читали
I до вражого Ахмета
От що написали:

“Ти, султане, чортів сину,
Люципера брате,
Внуку гаспида самого
I чорте рогатий!

Стравнику ти цареградський,
Пивнику макдонський,
Свине грецька й молдаванська,
Ковалю вавлонський!

Кате cepбів i Пoдoлi,
Папуго ти кримська,
Єгипетський ти свинарю,
Сово русалимська!

Ти — погана свинячая
Морда, не підмога,
I дурень ти, а не сторож
У нашого бога.

Не годен ти нас, козаків,
I десь цілувати,
А не то щоб Запорожжя
Під собою мати!

Ми землею i водою
Будем воюватись,
I тебе нам, бісів сину,
Hiчогo боятись!

Так тoбi ми відвічаєм,
А року не знаєм,
Бо ми ваших календарів
В Січі не тримаєм.

Місяць наш тепер на небі,
День той самий, що у вас;
За сим словом, вражі турки,
Поцілуйте в …
нас!”

Рейтинг: 2 - 1 Голосов