Generic selectors
Тільки точні збіги
Пошук у заголовку
Пошук у вмісті
Пошук у публікаціях
Пошук у сторінках

Друкувати
Жив собі піп. Та такий-то вже ласий на гроші був, що й не сказати. Ось одного разу в пана здохла собака. А той пан багатий був і любив собаку, як самого себе.

Подумав пан, поміркував і вирішив: «Похороню я свого пса з попом та ще й коло церкви, на цвинтарі». Узяв торбу грошей і — до попа. Так і так, мовляв, хочу, щоб ви собаку похоронили коло церкви з молитвами, як християнина.

Піп розгнівався, затупав ногами.

— Бог за це вас покарає!

Тоді пан усміхнувся лукаво і показав попові торбу грошей. Піп аж слину пустив, угледівши стільки грошей.

— І не подобає коло церкви собаку хоронити, — промимрив піп, жадібно поглядаючи на гроші, — та що зробиш, грошей жаль!

Зізвав піп півчу, і похоронили собаку коло церкви, як пророка якого. Минув місяць, а може, й більше, як до попа дійшла чутка: із синоду має приїхати сам владика оглядати його церкву.

Злякався піп. А що, як дізнається владика, що він собаку коло церкви похоронив? Біда буде! Та й люди подейкують, що він святе місце осквернив.

Піп думає, гадає, а далі й пригадав: недалеко від церкви живе такий собі Іван Нещасний. Метикуватий він на голову. От і пішов піп до нього за порадою. Увійшов у хату, поздоровкався. А Іван Нещасний тоді цапа годував. Розказав він йому свою біду-горе.

Іван усміхнувся, а далі й каже:

— Дайте торбу грошей, я поїду до владики, і все владнаю.

Попа аж скривило від таких слів. Та що поробиш — владика страху нагнав. Заплакав піп кілька разів та й віддав Іванові торбу грошей.

Іван Нещасний налигав цапа за роги і пішов з ним у Київ. Відшукавши владику, прямо з цапом зайшов до преосвященного.

— Що ти хотів, раб Божий? — гнівно запитав владика Івана, вглядівши, що з ним і цап стояв.

— Прийшов, владико, — почав несміливо Іван, — щоб ось оцю тварину в попи посвятили.

Владика аж спалахнув увесь; затупав ногами, заскрипів зубами:

— Геть звідси! — крикнув не своїм голосом.

Тоді Іван витяг з-за пазухи торбу грошей і показав владиці: дивіться, мовляв. Владика, вглядівши стільки грошей, аж голову в плечі втягнув. «Аби гроші, гріха не буде…» — подумав, а далі й каже:

— І не подобає цапа в попи висвячувати, та що ж зробиш: грошей треба.

Забрав владика гроші в Івана і висвятив цапа в попи, ще й документ дав. Привів Іван цапа-попа додому, надів йому хреста на шию і жде парафії.

Через деякий час у село, про яке йде мова, приїхав той самий владика, що цапа в попи висвятив. Приїхав і того ж дня довідався, що піп коло церкви собаку похоронив. Розсердився, аж побілів увесь. Ззиває він тоді із сусідніх сіл попів, щоб суд вчинити над цим попом.

З’їхались попи. Владика й рота розкрив, щоб винести страшний вирок над попом-безбожником, коли почув, як поблизу десь цап замекав. Глянув і ледве не впав. А то Іван Нещасний, почувши, що владика скликає всіх попів, і свого цапа-попа налигав за роги, документ у руки і до церкви. І коли вже Іван недалеко від церкви, владика і вглядів його.

— Собаку теж Бог сотворив, — заспішив владика глухим голосом, — а тому гріха ніякого не буде, як її коло церкви похоронено!

Після цих слів розпустив попів, сів на фаетон і був такий!


1 зірка2 зірки3 зірки4 зірки5 зірок
(Оцінок немає, будьте першими)
Завантаження...
error: Вміст захищено!!