Пошук по сайту

Євген Дудар Гумореска “Злісні зайці”

Як тільки тролейбус рушив із чергової зупинки, контролерша в рожевому фартушку знову застрочила, немов із кулемета:

— Купуємо квитки, показуємо пенсійні посвідчення, учнівські, студентські квитки! Купуємо, показуємо!..

І заходилася курсувати салоном з кінця в кінець, розштовхуючи пасажирів…

Першим із пасажирського поповнення їй на очі потрапив заспаний хлопчак із ранцем за плечима.

— Твій документ! — глянула на нього господарка салону.

Хлопчак закліпав очима, проганяючи сон:

— Він у мене на дні ранця…

— Діставай! — повеліла контролерша.

Хлопчак заходився знімати з плечей свою учнівську ношу. Спочатку зачепив нею молодичку в білих штанах й отримав по загривку. Потім його за вухо скубнув дядечко в шкіряному пальті.

Нарешті хлопчик поставив ранець на підлогу. У цю мить тролейбусом хитнуло, і чиясь нога в отакенному черевикові опинилася серед зошитів і книжок.

Хлопчак жахнувся й потягнув ранця до себе. Відтак дядечко втратив рівновагу і гепнувся, добряче штовхнувши кількох пасажирів. Зчинився лемент. Заскиглив і хлопчик над розірваним ранцем, з якого усе, що там було, вивалилось під сидіння:

— Що мені скаже мама…

Контролерша у відповідь:

— Де твій учнівський квиток?

Юний пасажир порачкував під сидіння:

— Зараз пошукаю…

Аби не тратити часу, контролерша приклеїлася своєю увагою до лисого, як макогін, дідуся:

— Ваше посвідчення!

Дідусь здивовано мовив:

— Хіба не видно, що я не першокласник?

— Мені нема коли розводити теревені. Я на службі. Показуйте посвідчення пенсіонера.

— Будь ласка, — заходився діставати його дідусь із внутрішньої кишені.

Тролейбус, як на зло, різко загальмував. Ліктем дідусь штовхнув модну дамочку. Та заверещала:

— Їздяють тут всякі хулігани! Сидів би в теплій хаті!

Захищати старого взялися чоловіки-пасажири:

— Хіба ж він навмисне?!

— Це той, що за кермом, купив водійське посвідчення за сало.

Розгорілася загальнотролейбусна дискусія, а контролерша прискіпувалась до переляканого дідуся:

— Показуйте ваше пенсійне посвідчення.

Дідусь тицьнув пальцем собі під ноги. Мовляв, випало.

— Шукайте, інакше висаджу, — наполягала контролерша.

Дідусь зсунувся із сидіння й порачкував слідом за хлопчиком…

На кінцевій зупинці хлопчик зрештою з-під сидінь виліз із пенсійним посвідченням у руці, а дідусь із учнівським квитком у зубах.

З почуттям виконаного обов’язку контролерша звернулася до водія:

— Хоч і маскувалися вони поміж пасажирів, все ж розпізнала я цих злісних «зайців». Платіть штраф.

І заплатили б. Якби не обмінялися документами.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *