— Ви знаєте… мене дуже цікавить психологія багатьох
літературних героїв. Наприклад, Толстого, Достоєвського.
Щоправда, мене ця психологія цікавила не дуже, тому й бовкнув:
— Зрештою, питання не з легких…
— От-от, одразу видно, що на цьому розумієтесь. Так, схопили проблему…
Яку проблему я схопив чи вхопив, второпати було важко, проте все ж стало приємно від такої похвали. Замовив каву. Йому й собі.
— Але ж цю психологію потрібно вивчити. Ну, просто
життєво необхідно!
— Авжеж,— важко зітхнув я.
Ще раз замовив каву, міркуючи, що то за розумна лю-.
дина.
Наступного разу він підійшов і повідомив, що не спав цілу ніч:
— Довго міркував над тим, що ви сказали. Я не міг пригадати, що таке важливе сказав.
— Нам треба посидіти та обмізкувати. Я сів. Замовив каву.
Він ще кілька разів перепиняв мене, запевняв, що дуже цікавиться психологією літературних героїв, що вона не дає йому спокою.
Якось я спитав:
— Пробачте, а конкретно яких героїв?
— Як яких? Тих, що у Достоєвського… як їх… ага… так… гм…
— А що ви читали Достоєвського? Які романи?
— А навіщо ті романи читати? Я про них телепередачу бачив. І знаєте — мене цікавить психологія його героїв, а не романів.
— Яка психологія тих героїв, не знаю, проте ваша цілком зрозуміла.
Іншого разу він сидів за столиком з двома юнаками г дівчиною (напевне, студентами) й казав:
— Це така важлива штука — вивчити питання психо
логії героїв Толстого, Достоєвського. Я вже давно міркую
над цим.
Офіціантка несла каву й печиво. Звичайно, за рахунок студентів.
