— Я — птах роду хорошого і коліна високого; можу над усіма птахами бути царем.
А чапля це почула та й каже:
— Гусю, гусю! Ти тільки гильготиш, а царем не можеш буть, бо ти усього боїшся. А я, чапля, роду хорошого і коліна високого, то мені бути царем!
А чайка, почувши це, й каже:
— Чапле, чапле! Ти по болоту ходила, жаби ловила, ти — жабоїдка, ракоїдка; не тобі бути царем, а мені: я — роду хорошого і коліна великого!
А горобець і каже:
— Чайко, чайко! Ти тільки кигик та кигик! Ти б мовчала, твоє діло — кужіль та веретено. А я — то можу бути царем!
А синиця і каже:
— Горобче, горобче! Куди тобі в царі йти?!. Ти вже не так робиш, як наші батьки робили: на одній стебелині сиділи і одне зернятко їли, дзьобали; а ти тепер чужі коноплі п’єш та ячмінь б’єш… Не тобі бути царем! Лети собі звідси!
А селезень почув це та й каже:
— Я б був у вас царем… Та як йшла синиця за щигля заміж, то я охрип. Та й досі шавкотю: попортив у горлі. Через це я не можу бути у вас царем.
А орел сидів на дереві та слухав їх розмову. Та тоді як шугне між них! Вони всі і порозлітались. Стали його боятися, і залишили його царем. Та так він царем і досі над усіма птахами.
