«Як ти сміла мене будити? — гукнув громовим голосом на перестрашену мишу. — Заплатиш мені за тоє життям своїм!» — «Ах, пане мій і царю, — сказала покірненько перестрашена миша, — даруй мені тую провину… Що тобі прийде з моєї смерти?.. Будь милостив, даруй мені життя, а я тобі за то колись відплачуся!»
Засміявся страшний лев на таку бесіду миші і сказав:
«Ти дрібна, дурна… І як же ти мені можеш відслужитись?.. Іди до своєї діри! Марш!»
І пустив ю на волю.
Незадовго потім попався лев в сіті з реміння і шнурів, котрі люди на нього були наставили. Лев шарпався, злостився, но сітей порвати не міг. Заричав із злості сильно…
Рик той зачула миша — тая сама. Пізнала голос лева. Біжить і каже: «Чекай, царю мій і пане мій, я тебе вирятую!»
Побігла, закликала з п’ятдесят других мишей, самих свояків своїх, дітей і внуків, і каже: «Гризіть сіті, і я буду гризти!»
Кинулись миші з острими зубами на сіті і давай гризти! Гризуть, аж хрупотить. Не минула годинка — сіті були розгризені, і лев став знов свобідний, подякував мишці і пішов поважно в ліс…
