— Чим ти, мужик, займаєшся?
— Де діжку наб’ю, де дров нарубаю.
— А, наймись до мене.
— То й найміть.
— Ось набий мені цю бочку, — і дає йому вперед гроші.
Він узяв ту бочку порубав, а круг на дрова склав та й пішов собі.
Приїздить пан, побачив ту бочку.
— Що це таке?
— Ой, та це, душа моя, мужик мене обдурив.
— От я візьму коня, так я його дожену.
Побіг скоро і догнав. А мужик побачив його та й став у гречці під дубом, наче держить того дуба.
Пан і питає його:
— Що ти не бачив, не йшов тут мужик з сокирою?
— Ні, — каже, — бачив.
— А що, я його дожену?
— Ні, ви, пане, не доженете; якби я, то я б вашими конем догнав.
— Так бери коня, дожени.
— Постійте, оцього дуба подержіть.
От пан став під дуба, аж пнеться та держить його, а того чоловіка і слуху нема.
— Обдурив, сякий-такий! Постій же, я тобі гречку витолочу, скину дуба.
Одскочив від дуба: «От-от упаде!», а дуб і не зворухнеться.
— А, обдурив! Вернусь, ще візьму коня, я його дожену.
А той мужик панського коня в лісі сховав, сам при дорозі став, та й чекає пана. Приїздить пан вже на другому коні.
— Чи не бачив ти, — пита, — тут такого-то мужика?
— Та, — каже, — бачив.
— Що ж, я його дожену?
— Ні, ви не доженете, а якби я вашим конем, то б догнав.
— Так бери та дожени.
— Ніколи, пане, треба солов’я стерегти.
А він як ото забачив пана, накрив сміття шапкою та й стоїть.
— Біжи дожени його, а я твого солов’я постережу.
Узяв той коня, тільки його і бачили. А пан ждав, ждав та:
— Обдурив і цей! От я йому дам.
Як учеше кулаком по шапці а там… Тьху! Нічого! Вернувся пан, ще одного коня взяв, знов наздоганяє мужика, а той, і другого коня заховав, а сам у дупло, придорожнього дуба, вліз та й виглядає відтіля.
— Чи ти не бачив тут такого-то мужика?
— Бачив.
— Що ж, я його дожену?
— Ні, пане, не наздоженете. Якби я вашим конем, я б догнав, треба ось у дуплі сидіти.
— Дожени, — каже пан, — я тобі заплачу і у дуплі за тебе посижу.
Поліз пан у дупло, а чоловік на коня та й подавсь. А пан сидів-сидів, сидів-сидів у дуплі, а ще був товстий та вилізти не міг, то там і пропав.
