— Іванчику-багачику, дай мені одну курочку, та покладу тебе на багача.
Він дав. Лисиця з’їла курку та й знов іде до нього й каже:
— Іванчику-багачику, дай мені другу курку, та покладу тебе на багача.
Він дав. Лисиця з’їла і тоту курку. Та знов іде до нього і каже:
— Іванчику, дай мені третю курочку, та покладу тебе на такого багача, як сама Горголиця.
Дав він, лисиця з’їла. Іде знов до нього і каже:
— Веди мене на ярмарок.
Він повів, а лисиця каже:
— Знаєш, що ти маєш правити за мене?
Він каже:
— Ні.
А вона каже:
— Аби-с правив триста палиць.
Приводить на ярмарок, а йому кажуть:
— Що ти хочеш за лисицю?
А він каже:
— Триста палиць.
Вони дали, він взяв та й пішов. Лишень прийшов під застайку, а лисиця за ним — цуп! Він як пішов, а лисиця поїла тим руки, що її купили, та й утекла за ним. Вона каже:
— Бери мене, Іване, на ярмарок!
Він взяв, а вона каже:
— Аби-с за мене правив триста рукавиць.
Приходить на ярмарок, а йому кажуть:
— Що хочеш за лисицю?
Він каже:
— Триста рукавиць.
Вони дали, він взяв та й пішов. Лишень він під застайку, а лисиця за ним — цуп! А вона так, як перше, поїла руки тому, що купив, та й утекла. Вона каже:
— Бери мене, Іване, на ярмарок та аби-с правив за мене триста шапок.
Він взяв, приводить на ярмарок, йому кажуть:
— Що ти хочеш за лисицю?
Він каже:
— Триста шапок.
Вони дали, він взяв та й пішов, а лисиця за ним в застайку — цуп! Вона поїла тому, що купив, руки та й втекла. Каже:
— Бери, Іване, та й ідім до царя в старости!
А то був цар та мав таку доньку, що над неї не було. А то і цар був такий, що над нього не було багатшого на цілий світ. Іван каже:
— Та же ми бідні! А вона каже:
— Не бійся того, лиш бери палиці, шапки і рукавиці.
Взяли вони та й пішли. Приходять над ріку, а там ся купала царівна на ріці. Каже лисиця:
— Мечім отут все, а вона ме гадати, що то ми ся затопили. Бо ми як прийдем до царя, то він ме казати, чого ми ідем до нього в старости такі бідні. То ми будем казати, що ми були багачі, що лиш хіба цар такий багатий, але нас вода потопила.
Прийшли до царя, а цар каже:
— Чого ви, такі бідні, прийшли до мене? А лисиця каже:
— Ми в старости. А цар каже:
— Таже ви бідні, а де ж би я дав доньку за вас? А лисиця каже:
— Таже, гм… хіба лиш цар були такі багаті, як ми, але нас вода потопила таки перше.
А царівна каже:
— Так єсть, тату, я сама виділа, як ся купала, що то таке несло, що аж страх.
Цар повірив, бо вона правду казала; вода несла тоті рукавиці та тото, що вони наметали в воду. А цар каже до слуг, аби внесли шовкове лудиння. Внесли, а лисиця каже:
— Ні, не таке, краще було в нас.
Цар сказав внести срібне. Внесли. Лисиця каже:
— Ні, ще краще було в нас.
Цар казав внести золоте, що найкраще лудиння в нього. Внесли, а лисиця каже:
— Отаке саме в нас було. Цар каже:
— Но, коли так, то я дам за тебе свою доньку. Лисиця каже:
— Добре.
Висватали, зробив цар весілля і Іван также і своє весілля. А відтак каже до лисиці:
— А я тепер де приведу молоду? Лисиця каже:
— Не бійся, ми приведемо до Горголиці.
І вибралися. Взяв Іван царівну з собою, та й цар також пішов. Ідуть, а лисиця напереді. Аж пасуть стадарі стадо товару, а лисиця ся питає:
— Чиє стадо пасете?
А вони кажуть, що пані Горголиці. А лисиця каже:
— Не кажіть, що папі Горголиці, але Івана-багача, бо іде цар Филистин та й вас вистинає.
А Іван лиш ся подивив на свою застайку та й прийшов. Іде цар та Іван і бояри, аж стадарі пасуть стадо товару. Питає цар:
— Чий товар?
Стадарі кажуть, що Івана-багача. Цар каже:
— Добре!
Та й прийшли дальше. А лисиця іде дальше наперед та де знайде слуги Горголиці, та все каже, аби казали, що Івана-багача.
— Як не мете так казати, як я кажу, то іде цар Филистин та й вас вистинає.
Цар іде та ся все питає:
А чиї ви пасете худоби?
А вони всі кажуть, що Івана-багача. Цар все каже:
— Добре!
А Іван лиш ся сміє з радості. Аж набігає лисиця до пані Горголиці, а там двори багато крашені, як у самого царя, а слуг та служниць більше, як у царя на весіллі народу було. А лисиця каже:
— Чиї се хати?
Вони кажуть, що пані Горголиці. А лисиця каже:
— Не кажіть, що пані Горголиці, бо іде цар Филистин, то вас всіх вистинає.
А Горголиця з печі каже:
— Та й мене? А лисиця каже:
— Та й тебе, пані Горголице!
— А де я вере бих ся сховала? Лисиця каже:
— В дуба.
Горголиця послухала та й пішла в дуба. Приходить цар, а то слуги та служниці наварили їсти та пити більше, як у самого царя. А цар каже:
— Чиї се хати?
А слуги, служниці і лисиця кажуть, що Івана-багача. Сіли за стіл, п’ють та їдять, а далі кажуть:
— А де стріляти?
А лисиця каже:
— В дуба.
Взяли стріляти в дуба, розстріляли Горголицю в дубі, лиш гній став з Горголиці. А Іван став паном на Горголичиних маєтках. Отак лисиця за три курці поклала Івана багачем, Так вони жили, доки жили.
