От i придумала раз лисиця, як пiвня обдурити. Кури рилися на городi в картоплi, шукали там усяких комашок. Лисиця нарядилася черницею, узяла чiтка з реп’яхiв i пiшла до курей. Пiдiйшла i говорить:
— Здрастуйте, раби божиї!
— Здраствуй, матiнка! — вiдгукнулися кури. — Вiдкiля бог несе?
— Так от йду з пустелi, з П’ятницького монастирю, тримаю шлях на святi гори, йду святим мощам поклонитися. Ступайте ви зi мною.
— Нi, матiнка, вуж ми вiд свого будинку нiкуди не пiдемо, — вiдповiв пiвень, — нам молитися немає потреби, у нас грiхiв немає.
— Ах ти, такий грiховодник, такий безбожник, як ти смiєш говорити, що грiхiв у тебе немає? Адже ти, пiвнику, великий грiшник, тебе ворог поплутав. Ти подумай, у тебе стiльки грiхiв, що й у мiшок не забереш, i як тiльки тебе господь бог терпить!.. Адже за законом жити тiльки з однiєю дружиною покладено, а в тебе їхнiй бiльше десятка. За такий великий грiх треба тобi усi святi мiсця обiйти, i тодi ти вiд усiх грiхiв не вiдкупишся. I як тобi тiльки не соромно? Йди, я тебе посповiдаю, бог тобi половину грiхiв зменшить.
Не хотiв пiвень до лисицi пiдходити, зупинився. А лисиця i говорить:
— Ти чого ж, пiвнику, соромишся? Я тобi добра бажаю. Посповiдайся, раб божий, а то на тiм свiтi мiсця собi не знайдеш. У смолi будеш день i нiч кипiти, вiка вiчнi вiдтiля не виберешся!
Злякався пiвень вiчних мучень, погодився посповiдатися. Пiдiйшов до лисицi, нахилив голову, — а вона його цап за крильця i говорить:
— Не гiдний ти, пiвник, жити на бiлому свiтлi. За твої грiхи тяжкi я повинна тебе смертi зрадити, а то нiколи ти грiхiв не замолиш i будеш тiльки курей у грiх уводити.
Бачить пiвень, що потрапився в лихо, i почав придумувати, як би йому лису обдурити.
Кури одна за iншою в двiр утекли, а пiвень у неволi залишився. Почав пiвень лису умовляти:
— Вiдпусти мене, матiнка, я бiльше грiшити не буду.
— Так про що ти, пiвнику, клопочеш, чи не все рiвно тобi вмирати, чи нинi, чи завтра?
— Так я знаю, один раз помирати, а от бачиш дiло яке: усi домашнi птахи зговорилися заснувати жiночий монастир — кури, качки, гусаки пострижуться в черницi, а мене за мiй дзвiнкий голос дияконом вибрали. Хотiлося б менi послужити богу, може вiн менi грiхи i вiдпустить. Так, крiм того, доручили менi птахи знайти iгуменю: так чи не будеш так добра, може погодишся iгуменею стати?
— Отчого ж! Я по монастирях ходила, монастирськi порядки знаю.
— Ну от i добре, ти побудь, матiнка, отут, а я пiду своїм оголошу, що знайшлася, мол, iгуменя, а за тобою негайно ктитор прийде i помiчник ктитора, вони з тобою зговоряться.
Лисиця пiвня вiдпустила i подумала про себе: «От вуж коли я поласую, тепер весь птах вiд мене не пiде!»
Прийшов пiвень на свiй двiр, побачив собак i говорить:
— Бiжiть скорiше на город, подивитеся, що там за морока з’явилася? Прийшла якась черниця, хотiла мене задушити.
Собаки кинулися на город i прямо до лисицi. Лисиця злякалася, кинулася бiгти, скинула iз себе рясу — i до рiки. Добiгла i пустилася уплав по водi. Собаки за нею. Лисиця, переправивши на iнший берег, забiгла на огiрковi гряди, зняла з пугала шапку i свiтку, скорiше надягла на себе, вискочила через кущ i нацьковує:
— Куси! Куси! Тримай її! Тримай!
Собаки запитують:
— Чи не бачив ти, мужик, лисиці?
— Бачив, вона тiльки що пробiгла, геть у той лiсочок подалася.
Кинулися собаки з усiх нiг навздогiн. А лисиця тим часом в очеретах сховалася. Забiгли собаки в лiсок, понюхали—понюхали i додому повернулися. Лисиця, побачивши човен на березi, сіла в нього i поплила вниз по рiцi. Собаки, повернувши з погонi, уже переплили рiку. Побачила лисиця собак i говорить:
— Ну що ж, ви наздогнали лисицю?
— Нi, не наздогнали, вона десь сховалася. Як у воду канула, проклята, нiде не бачити. А переодягнена лисиця i говорить:
— Ви, собаки, не гiднi лису розiрвати. Вона набожна, у всiх монастирях побувала, усi святi мiсця обiйшла, i чоловiк у їй є, не те що у вас — ви зграями бiгаєте… Вас би, грiшникiв, утопити випливало!
Собаки послухали—послухали, що говорить фальшивий мужик, а потiм далi поплили. А лисиця погналася за ними на човнi i хотiла утопити. Собаки бачать, що до берега ще далеко, плисти незмога, кинулися до човна, щоб за неї вчепитися. А лисиця собак по головах веслом стала бити i вiдiгнала.
Борсалися—борсалися собаки у водi, поки не потонули. Лисиця причалила до берега, вилiзла з човна i додому направилася.
Дочекавшись ночi, рушила лисиця знову до курятника: тепер уже йшла вона смiлiше, знала, що собаки потонули. Пiдiйшла до курятника, подивилася, бачить — сидять кури високо, не шелохнутся, мiцно сплять. Повертiлася лисиця в курятника до зорi, поки пiвень прокинувся i закричав:
— Ку—ка—реку!
Лисиця в курятник не пiшла, а говорить через кут:
— Ти хiба, петушок, не спиш?
— Ні.
— Так злети до мене, я тобi розповiм, як ми учора твого ворога карали. Ти, видно, думав, що це черниця була, ан ні. Йди, я тобi усе розповiм.
Показалося пiвню спросоння, що з ним говорить собака, i вiн сміло злетiв iз сiдала, а потiм вискочив з курятника. А за курятником замiсть собаки лиса виявилася. Потрапив пiвень лисицi в зуби. Мiцно—премiцно лисиця схопила пiвня зубами за горло i кинулася знадвору на городи i далi.
