— Зима вже на порозі, а про чоботи ми й не подбали.
— То піди до міста, допоки не випав сніг, — каже дружина, — та купи взуття.
Вранці, щойно зійшло сонечко, смугастий вирушив у дорогу. Уже здолав чималий шлях, коли зустрів молодого лиса.
— Куди це ви, пане Коцький, прямуєте? — поцікавився рудий.
— До міста, — зізнався кіт. — Хочу собі та дружині чоботи купити, бо вже й зима настала, а ходити босоніж дуже холодно.
— А навіщо далеко йти? Тут неподалік є чудовий чоботар, на ім’я Вовк. Він такий умілий майстер, що будь-яке взуття пошиє.
— Дякую за пораду, пане Лисе, — вдоволено промуркотів пухнастий. — Завітаймо до нього!
І рудий повів нерозважливого кота плутаними стежинами. Варто зауважити, що смугастик ніколи в лісі не бував, тому й не знав, якими небезпечними бувають звірі.
Щойно мандрівники опинилися в самій хащі, як лис пригрозив:
— Давай гроші, а не то — смерть!
— Згляньтеся, — заблагав кіт, — придбаю вам найкращі чоботи, лише відпустіть.
І так просив, що рудохвостий врешті-решт погодився:
— Тільки по взуття підемо разом. А то ще втечеш!
Коли мандрівники дісталися міста, лис попід огорожами й будинками прокрадався, а кіт спокійно крокував вулицями.
Біля крамниці пухнастий запропонував:
— Ходімо, виберете взуття.
— Та що нам удвох там робити? Краще надворі зачекаю, — відмовився рудий, поглядаючи на всі боки. — Тільки ж не барися!
Кіт увійшов до крамниці, а лис вирішив сховатися. Озирнувшись, він побачив собачу будку.
— Оце так хатинка! — зрадів рудий. — Немов для мене збудована. А що там усередині?
Та не встиг і на поріг ступити, як почув погрозливе гарчання. Тієї ж миті з будки вискочив пес і накинувся на непрошеного гостя. Невдаха ледве вирвався з гострих собачих зубів і, забувши про кота та чоботи, дременув так, що аж курява стояла.
А пухнастий придбав у крамниці взуття та вирушив додому. Тільки цього разу він розважливіше обирав супутників.
