В одного газди було три сини. Старший, що вважав себе дуже мудрим, сказав до своїх братів:
— Царівна має бути моя, бо я можу найкраще брехати.
Прийшов до царя, а там брехунів видимо-невидимо. Входять один за одним до палати і виходять засмучені. Дійшла черга і до нього. Ввійшов, а цар попереджає:
— Міркуй, небоже, бо як добре не збрешеш, дістанеш п’ятдесят палиць.
Вислухав цар хлопцеву брехню і сказав:
— Могло таке статися. Підставляй хребет.
Вернувся хлопець додому, а батько питає:
— Коли будемо, сину, весілля твоє з царівною гуляти?
— Ой, — жаліється хлопець, — не будемо, бо цар найбільший брехун.
Вирішив спробувати щастя і середущий син. Та й він заробив п’ятдесят палиць. А наймолодший, Іван, котрого брати вважали придуркуватим, і собі проситься до царя.
— Куди ти, дурню, підеш? — не пускають його брати. — Лише ганьбу нам принесеш.
Не послухався Іван і пішов. Заходить у палату, а цар наказує:
— Бреши, хлопче, добре, як не хочеш п’ятдесят палиць дістати.
— Я так збрешу, — каже Іван, — що ти, царю, підеш свиней пасти.
Цар ледве стримав гнів.
— Бреши, бреши, — каже він. — Але царівна не буде твоя, якщо я розгніваюсь.
— Нас є три брати, а четвертий, наймолодший, няньо, — почав оповідати Іван. — Маємо велике поле. Надумали ми його взимку погноїти. Назвозили гною і розкидали по землі. Навесні сніг розтанув і ми побачили, що погноїли чуже поле. Взяли ми тоді ниву за всі чотири кінці, перенесли і висипали з неї гній на свою.
— Може бути! — схвалив цар.
— Посіяли ми на тій ниві пшеницю, — говорить далі хлопець. — І виросли з неї високі дуби, аж до хмар сягають. Покосили ми ті дуби, а жолуді склали в копиці. Накупив няньо багато свиней, більше, як у пресвітлого царя.
— А за що він міг купити більше свиней, як у мене? — заперечив цар.
Та хлопець не розгубився:
— Не знаєш ти, царю, як бідняк уміє ґаздувати. Він годує воші і потім їх панам продає за великі гроші. Так і ми робили.
— Може бути, — видавив із себе цар. — Але до свиней і свинарів треба.
— Правду кажете, — говорить Іван. — Не могли ми самі доглянути свиней і найняли вашого батька за свинаря.
Як закричить цар:
— Брешеш! Мій батько був з царської сім’ї.
Та й замовк. Зганьбився, що простак його перебрехав. Не хотілося цареві віддавати дочку за Івана. Та не міг він відмовитися від свого слова і наказав весілля гуляти.
Став Іван царем у тій державі. І тепер царює, коли не вмер.
