Був собі чоловік, і жив у нього собака. Собака цей, поки молодий був, то й стеріг хазяїна, а як зістарився, то господар прогнав його з подвір’я. Ходив він собі степом, ловив там миші, що попало, те й їв.
Уночі перестрів того собаку вовк та й каже:
— Здоров був, собако!
Поздоровкалися. Вовк і питає:
— Куди ти, собако, йдеш?
— Поки я молодий був, мене хазяїн любив, бо стеріг його добро, а як зістарився, то він мене прогнав…
Вовк тоді до нього:
— Може, ти, собако, їсти хочеш?
— Дуже хочу,— відповідає той.
Вовк говорить:
— Ходім, я тебе нагодую.
— Пішли.
Ідуть степом. Побачив вовк вівці й посилає собаку:
— Піди подивися, що то пасеться? Пішов собака, подививсь, вертається й каже:
— Вівці.
— Хай вони виздихають! Понабираємо за зуби вовни і не понаїдаємося, голодні будемо. Ходім, собако, далі.
Ідуть далі. Побачив вовк гуси.
— А піди,— каже вовк,— подивися, собако, що то там пасеться?
Пішов собака, подививсь, вертається й каже:
— Гуси.
— Хай вони повиздихають! Понабираємо за зуби пір’я і не понаїдаємося, голодні будемо. Ходім, собако, далі.
Ідуть вони далі. Побачив вовк — коняка пасеться.
— А піди,— каже, — собако, подивися, що то пасеться?
Собака прибігає й каже:
— Коняка.
— Ну, то буде наша,— каже вовк.
Пішли вони до тієї коняки. Вовк почав щосили рити землю, щоб розсердитися. Тоді питає:
— А дивися, собако, чи в мене вже хвіст тріпочеться?
Подививсь собака.
— Трохи,— відповідає.
— А тепер дивися,— каже вовк,— чи посоловіли в мене очі?
— Авжеж,— відповідає собака. Тоді вовк як кинеться, як ухопить тую коняку за гриву! Розірвав її. Сіли вони разом із собакою та їдять. Вовк молодий, то він і наївся скоро. А собака старий, гризе-гризе й нічого не з’їсть. Поприбігали собаки з навколишніх сіл та прогнали його.
Іде той голодний собака степом. Назустріч йому такий саме старий кіт.
— Здоров був, коте! — каже йому собака.— А куди це ти йдеш?
— А так, блукаю собі. Поки молодий був, то робив у хазяїна — миші ловив. А тепер уже старий став, чую погано, миші бачу погано,— хазяїн мене не злюбив, не дає мені їсти і прогнав із двору… То оце я й блукаю степом…
Собака каже:
— Ну ходім, брате коте, я тебе нагодую. (Це вже й собака хоче так робити, як вовк).
Ідуть вони вдвох. Побачив собака вівці та й посилав кота:
— Біжи,– каже,— брате, подивися, що то пасеться?
Кіт побіг, подививсь і каже:
— Вівці.
— Хай їх цей та той забере! Понабираємо за зуби вовни і не наїмося. Ходім далі!
Ідуть. Собака побачив гуси.
— Піди,— каже,— подивися, коте, що то пасеться?
Кіт побіг, подивився і каже:
— Гуси.
— Хай їм лихо! Понабираємо за зуби пір’я і не понаїдаємося. Ходім далі!
Ідуть собі далі. Побачив собака коняку.
— Біжи, брате,— каже собака котові,— подивися, що то пасеться?
Пішов кіт, подивився й каже:
— Коняка.
— Ну, це,— каже собака,— буде наша, поснідаємо добре!
Почав собака рити землю, яриться та й каже:
— А дивися, коте, чи в мене вже хвіст тріпочеться?
— Ні,— відповідає той.
Собака знов риє землю, щоби розсердитися, та й знову питає:
— А що, чи тріпочеться? Кажи, що тріпочеться!
Подивився кіт та й каже:
— Трішки почав тріпотітися…
— Тріпнем бісову коняку! — рикнув собака.
І знов почав він рити землю і питає кота:
— А дивися, брате, чи посоловіли в мене очі?
А кіт каже:
— Ні.
— Е, ти брешеш! Кажи: посоловіли!
— Ну, нехай посоловіли,— погоджується кіт.
Собака як розсердиться та як скочить на ту коняку! А коняка як дасть йому копитами по голові! Собака упав і очі витріщив. А кіт підбіг та й каже:
— Ой, братику, як у тебе очі посоловіли!
Уночі перестрів того собаку вовк та й каже:
— Здоров був, собако!
Поздоровкалися. Вовк і питає:
— Куди ти, собако, йдеш?
— Поки я молодий був, мене хазяїн любив, бо стеріг його добро, а як зістарився, то він мене прогнав…
Вовк тоді до нього:
— Може, ти, собако, їсти хочеш?
— Дуже хочу,— відповідає той.
Вовк говорить:
— Ходім, я тебе нагодую.
— Пішли.
Ідуть степом. Побачив вовк вівці й посилає собаку:
— Піди подивися, що то пасеться? Пішов собака, подививсь, вертається й каже:
— Вівці.
— Хай вони виздихають! Понабираємо за зуби вовни і не понаїдаємося, голодні будемо. Ходім, собако, далі.
Ідуть далі. Побачив вовк гуси.
— А піди,— каже вовк,— подивися, собако, що то там пасеться?
Пішов собака, подививсь, вертається й каже:
— Гуси.
— Хай вони повиздихають! Понабираємо за зуби пір’я і не понаїдаємося, голодні будемо. Ходім, собако, далі.
Ідуть вони далі. Побачив вовк — коняка пасеться.
— А піди,— каже, — собако, подивися, що то пасеться?
Собака прибігає й каже:
— Коняка.
— Ну, то буде наша,— каже вовк.
Пішли вони до тієї коняки. Вовк почав щосили рити землю, щоб розсердитися. Тоді питає:
— А дивися, собако, чи в мене вже хвіст тріпочеться?
Подививсь собака.
— Трохи,— відповідає.
— А тепер дивися,— каже вовк,— чи посоловіли в мене очі?
— Авжеж,— відповідає собака. Тоді вовк як кинеться, як ухопить тую коняку за гриву! Розірвав її. Сіли вони разом із собакою та їдять. Вовк молодий, то він і наївся скоро. А собака старий, гризе-гризе й нічого не з’їсть. Поприбігали собаки з навколишніх сіл та прогнали його.
Іде той голодний собака степом. Назустріч йому такий саме старий кіт.
— Здоров був, коте! — каже йому собака.— А куди це ти йдеш?
— А так, блукаю собі. Поки молодий був, то робив у хазяїна — миші ловив. А тепер уже старий став, чую погано, миші бачу погано,— хазяїн мене не злюбив, не дає мені їсти і прогнав із двору… То оце я й блукаю степом…
Собака каже:
— Ну ходім, брате коте, я тебе нагодую. (Це вже й собака хоче так робити, як вовк).
Ідуть вони вдвох. Побачив собака вівці та й посилав кота:
— Біжи,– каже,— брате, подивися, що то пасеться?
Кіт побіг, подививсь і каже:
— Вівці.
— Хай їх цей та той забере! Понабираємо за зуби вовни і не наїмося. Ходім далі!
Ідуть. Собака побачив гуси.
— Піди,— каже,— подивися, коте, що то пасеться?
Кіт побіг, подивився і каже:
— Гуси.
— Хай їм лихо! Понабираємо за зуби пір’я і не понаїдаємося. Ходім далі!
Ідуть собі далі. Побачив собака коняку.
— Біжи, брате,— каже собака котові,— подивися, що то пасеться?
Пішов кіт, подивився й каже:
— Коняка.
— Ну, це,— каже собака,— буде наша, поснідаємо добре!
Почав собака рити землю, яриться та й каже:
— А дивися, коте, чи в мене вже хвіст тріпочеться?
— Ні,— відповідає той.
Собака знов риє землю, щоби розсердитися, та й знову питає:
— А що, чи тріпочеться? Кажи, що тріпочеться!
Подивився кіт та й каже:
— Трішки почав тріпотітися…
— Тріпнем бісову коняку! — рикнув собака.
І знов почав він рити землю і питає кота:
— А дивися, брате, чи посоловіли в мене очі?
А кіт каже:
— Ні.
— Е, ти брешеш! Кажи: посоловіли!
— Ну, нехай посоловіли,— погоджується кіт.
Собака як розсердиться та як скочить на ту коняку! А коняка як дасть йому копитами по голові! Собака упав і очі витріщив. А кіт підбіг та й каже:
— Ой, братику, як у тебе очі посоловіли!
Показати коментарі
