Ворона висиділа молодняк і постійно літала у пошуках їжі. Далеко літала і збирала, що могла, аби погодувати дітей.
Прилітає вона одного дня до гнізда, дивиться — бракує одного вороняти. Дуже засмутилась ворона, та нічого вдіяти не в змозі. Другого дня не стало знов одного вороняти. І так за тиждень пропали всі діти.
Дуже переживала ворона, що якийсь злодій викрав усіх дітей, проте нічого вдіяти не могла. І змушена вона знову нестися і висиджувати.
Висиділа вона воронят, полетіла шукати їжу. Прилітає — і знов бракує одного вороняти…
Вирішила ворона підстерегти злодія та сіла собі на друге дерево і дивиться, хто буде лізти до гнізда, та й побачила, що та гадюка, що мала гніздо у корінні, вилізла на дерево і з’їла її дитину.
Думала ворона і гадала як же то гадюку прогнати, і тут їй зустрівся лис. Розказала про все вона лису та й попросила у нього пораду так як знала що лис найхитріший у лісі.
— Тут, — каже лис, — зараз прийде князівська дочка купатися до ріки, і як буде з себе одежу знімати, буде у неї на шиї золотий ланцюжок. Укради той ланцюжок і поклади до тієї нори де живе гадюка.
Ворона так і зробила. Охорона князівни побачила, що ворона вкрала ланцюжок, і тишком прослідкували куди ворона понесла ланцюжок. А ворона спустилася до нори гадюки і там поклала ланцюжок, а сама відлетіла на інше дерево і дивиться з гори, що буде далі.
Охоронці підійшли до нори, а там ланцюжок блищить. Почали діставати його, проте він був глибоко в норі і дістати його було неможливо. Почали вони обкопувати нору і зустріли в тій норі гадюку яка з’їла воронячих дітей. Впіймали вони змію, забрали із собою.
От так-то ворона позбулася свого запеклого ворога і більше ніколи не бачила вона гадюку, а її воронят більше ніхто не викрадав.
Така-то казка про ворону.
