– Куди ти йдеш? – питає він барана.
Баран йому:
– Від зими лютої тікаю – Літечка теплого шукаю!
– Ну, то ходімо разом!
Ідуть, ідуть, зустрічають свинку. Віл гукає:
– Куди ти, свинко, йдеш?
Вона й відповідає:
– Від зими лютої тікаю Літечка теплого шукаю!
– Ну, то ходімо разом!
Дорогою зустрічають гусака.
– Куди ти йдеш, гусаче?
– Від зими лютої тікаю –
Літечка теплого шукаю!
– Ну, то ходімо всі разом,- каже віл. Ідуть собі та й ідуть. Зустрічають півня.
Віл і гукає:
– Куди ти, півнику, йдеш?
А півник йому:
– Від зими лютої тікаю –
Літечка теплого шукаю!
– Ну, то ходімо всі разом!
Ідуть, ідуть разом, але ніде літа так і не знайшли. Віл надумав будувати хатку. Каже баранові:
– Давай збудуємо хатку!
А баран йому:
– У мене кожух теплий, я й так перезимую.
Тоді віл до свинки:
– Давай збудуємо хатку!
А свинка йому:
– Я зариюсь в землю, мені холодно не буде, я і так перезимую.
Каже віл гусакові:
– Давай збудуємо хатку!
А гусак йому:
– Я одним крилом постелюся, а другим укриюся, то й так, перезимую.
Тоді віл до півника:
– Півнику, давай збудуємо хатку!
А той йому:
– Я й так перезимую.
Ну що тут вдієш,- довелося волові самому будуватися. Віл і поставив хатку. Прибіг баран:
– Волику, дозволь мені з тобою разом жити!
Віл йому:
– Твій кожух теплий, ти й так перезимуєш!
– Пусти, а то я рогами стіни проб’ю, будеш у холоді жити.
Пустив віл барана до своєї хатки.
Прибігла свинка:
– Пусти мене в хатку жити!
– А ти ж у землю зариєшся та й так перезимуєш!
– Пусти! А як не пустиш, то я тобі підмурок підрию – і холодно тобі буде у твоїй хатці.
Пустив віл і свинку.
Прилетів гусак, каже:
– Пусти і мене з тобою жити!
Віл йому:
– Ти й так обійдешся: одним крилом постелишся, другим укриєшся – так і перезимуєш!
Гусак каже:
– Пусти, пусти! Бо як не пустиш, то я з твоїх стін мох повискубую, буде тобі холодно жити.
Впустив віл і гусака.
Прибіг півень і каже:
– Пусти й мене!
А віл півневі:
– Ти й так перезимуєш.
– Пусти! А як не пустиш, то я вилечу на горище, розгребу землю на стелі, й буде тобі холодно.
Ну що тут волові робити – впустив і півня.
Волова хатка. Литовська народна казка для дітей
Усіх впустив, усі живуть собі в теплі. Півень вилетів на горище і ну співати своїх пісеньок.
Почула те лисиця, побігла до вовка й ведмедя та й каже:
– Захотілося мені курятини, ходімо зі мною разом!
Нарадилися й рушили гуртом до волової хатки.
Постукала лисиця, зайшла всередину. А віл як притисне лисицю до стіни, а баран її рогами, рогами – колов, колов, поки й дух спустила.
Вовк із ведмедем стоять за дверима й гомонять між собою:
– Чого це вона так довго возиться з тим півнем? Треба піти та подивитись.
Ведмідь каже:
– Іди ти, вовче!
Вовк зайшов, а ведмідь за дверима на нього чекає. Віл узяв вовка, притиснув рогами до стіни, а баран його рогами, рогами – аж поки вовк і дихати перестав. Зайшов ведмідь до хати – так само почастували там і ведмедя. Віл притиснув його рогами до стіни, а баран бігає навколо та рогами з усієї сили коле,- аж клоччя з ведмедя летить.
Після такої перемоги усі мешканці хатинки зажили весело й щасливо. Ніхто їх більше не лякав.
А тепер наставляйте вуха, закривайте рота, складіть тихо руки і слухайте оці казочки.
