Південні вітри повертали Вітрячка в одну сторону, а північні ― в іншу. Іноді він крутилася дуже швидко, іноді повільніше, але ніколи не було так, щоб Вітрячок стояв смирно.
Багато польових жителів Вітрячка побоювалися і близько до нього не підходили.
― Він такий тріскучий! ― шепотіли між собою кроти.
― До нього страшно підійти! Завжди тріщить! Розлякує всіх навколо!
― Еге ж! Еге ж! ― піддакували черв’ячки. ― Поряд з ним ритися неможливо!
Через це Вітрячок стояв сам-самісінький. І хоча завжди був у курсі того, що і де діється, поділитися новинами йому було ні з ким.
Якось у ті поля, де стояв Вітрячок, навідалася польова Миша. Маленька і сіренька, з писклявим голосочком і довгим хвостом, Миша виявилася дуже сміливою. Послухавши розмови місцевих жителів, вона вирішила сама довідатися, що ж це за Вітрячок такий, якого всі бояться. Вибравши момент, коли вітри трохи втихомирилися, Миша попрямувала прямісінько до Вітрячка.
― Привіт! ― привіталася Миша. ― Я ― польова Миша!
― Привіт! ― здивувався і одночасно зрадів несподіваній гості Вітрячок. ― Я ― Вітрячок.
Миша продовжила:
― Як справи? Чула, ти місцева знаменитість. Всі тутешні жителі тільки про тебе й говорять.
― Всі про мене говорять, всі мене знають, але ніхто зі мною не дружить, ― поскаржився Вітрячок.
― Хочеш подружитися зі мною? ― запропонувала польова Миша.
― Хочу! ― зрадів Вітрячок. ― Давай дружити!
― Давай! ― тоненьким голосочком пропищала Миша.
Вітрячок голосно задзижчав, повертаючись на вітрі, і задоволено залопотів крильцями.
― Тоді приходь до мене в гості хоч щодня! Приходь завтра! ― запросив Вітрячок Мишу.
― Добре, ― погодилася та.
Наступного дня Миша, як і обіцяла, прийшла в гості до Вітрячка.
― Ой, привіт! Як справи? — привітався Вітрячок, і, не вислухавши відповіді Миші, зразу затріщав:
― А ти знаєш, що я сьогодні чув? Північний вітер приніс новину про те, що бабаки на сусідньому полі весілля справляють. Вони такі маленькі й смішні, і вуха у них стирчать. Уявляєш? Вуха стирчать! Ха-ха! А ще наречена у бабаків така маленька і хвостата. Мені-то, звичайно, байдуже, яка там у них наречена, але, здається, що тут щось неправильно, якщо така хвостата ― і вже наречена. А ще північний вітер розповів, що поруч з бабаками, в норі, живе лисиця, якій взагалі ці весілля бабаків не до вподоби. Вони так сильно шумлять, коли святкують весілля, що лисиця їх постійно ганяє, ― без угаву тріщав Вітрячок.
Він з величезною швидкістю і без зупинки повідав Миші про те, що чув від північного вітру.
Потім Вітрячок згадав все, що чув від південного вітру, і переключився на новини з півдня. А згодом пригадав і новини, які дійшли ще вчора з південно-східним вітром, і захлинаючись приступив до переказу почутого від нього. Вітрячок все говорив і говорив, говорив і говорив, увесь день говорив, поки на вулиці не стало смеркатися.
― Ну, гаразд, ― у паузі між тріском несміливо перебила польова Миша чергову оповідь Вітрячка. ― Мені вже час додому. На добраніч.
― На добраніч! ― попрощався Вітрячок. ― Мені з тобою так цікаво! У нас така чудова дружба виходить. Приходь завтра!
― Добре! ― пообіцяла Миша. Голодна, так як весь день нікуди не могла відлучитися від розмов Вітрячка, і втомлена від величезної кількості почутого, вона попленталася додому спати.
Наступного дня Миша зробила, як пообіцяла: прийшла в гості до Вітрячка знову.
― Привіт! ― привітався Вітрячок, ще здалеку запримітивши свою подругу, та одразу ж, без угаву, затріщав. ― Як добре, що ти прийшла! А знаєш, що я чув з самого ранку? Кажуть, що сойки на нашому полі ― посварилися. Так-так! Уявляєш! Вони ж мирні пташки, а тут ― посварилися. І чорні вони, сойки, некрасиві. Не те, що ми з тобою! Ми не сваримося і ми прекрасні. Ось! Правда ж? Правда ж? Правда! ― сам себе запитував і сам собі відповідав Вітрячок.
І, як і попереднього дня, він базікав без зупину, переказуючи новини про своїх польових сусідів, птахів з найближчого лісу, риб з далеких морів і багато іншого, що приносили вітри і про що чув Вітрячок.
Миша знову сиділа і тихо слухала, не вимовивши ні слова. А коли настав вечір, почала прощатися. Тоді Вітрячок втретє запросив Мишу прийти до нього в гості.
― Добре, ― пообіцяла Миша. ― Прийду.
На третій ранок Миша знову прийшла в гості до Вітрячка. І цього разу, ледве її помітивши, Вітрячок став базікати про те, як провів ніч, про що міркував і чого б йому хотілося. А Миша сиділа мовчки і слухала. Так тривало цілісінький день.
Коли і третій день підійшов до вечора, Миша, перервавши базікання Вітрячка, тихо вимовила:
― Знаєш , взавтра я йду на інше поле. І …ймовірно, ми з тобою вже не побачимося.
― Як? ― здивувався Вітрячок. ― Чому ти йдеш і кидаєш мене? Ми ж дружимо!
― Пробач, ― відповіла Миша. ― Ймовірно, я дружити не вмію.
Вітрячок весь затрясся і голосно закричав:
― Я тобі всю душу тут відкривав, всім з тобою ділився, розважав тебе, як міг, а ти мене зрадила! ― він скрипів і тріщав, показуючи своє обурення.
― Пробач, ― знову попросила вибачення Миша. ― Вибач мене, будь ласка.
― Ну і йди! Бачити тебе не хочу! Зрадниця! ― ображено, злим голосом тріщав Вітрячок.
Змахнувши сумно хвостиком, вся в сльозах, Миша повільно пішла геть. Всю цю сварку чули сусіди Вітрячка. Вітрячок та польова миша більше ніколи не бачились.
― Ой-ой-ой! ― зітхнули кроти. ― Хіба так дружать? Хіба у них була дружба? Миша робила тільки те, що цікавило Вітряка. Вітрячок, насправді, ніколи не цікавився Мишою. Вітрячок лише базікав про себе, пліткував, розкривав чужі секрети і обмовляв інших. Ось Миш, бідолаха, і не витримала.
― Так, бідолаха Миша! ― підтримали черв’ячки.
― І Вітрячок бідолаха, ― додали кроти.
― Чому це? ― здивувалися черв’ячки.
― Тому що Вітрячок так і не зрозумів, чому Миша не захотіла з ним дружити. Він не зрозумів, що того, з ким дружиш, потрібно поважати!
