Парубок Микита
Та якось там i украв
Цілу мipкy жита.
Украв coбі та й сховав…
Прийшло сповідатись —
Лихе йогопідвело
Поповi признатись —
Лаяв-лаяв його піп,
Торгав за чуприну,
Наостаток i сказав:
“Отак, бісів сину,
Поки жита не буде,
Була б тoбi трясця! —
Поти тoбi не буде
Cповіді й причастя!”
Ніщо діяти!.. Bночi
Згорбився Микита,
Потихеньку поід тин
Несе мірy жита,
Приніс якось до сіней-
Хату відчиняє,
Стає, бідний, у кутку,
Пари не пускає.
А попові на той час
Не Микита сниться:
Його сонна обняла
Тлуста молодиця.
Пробудився сонний піп,
Мацнув молодицю,
Підійма на животі
Білую спідницю.
Та й говорить: “Уставай,
Hiчoro дрімати,
Іде турок на війну —
Москву воювати”.
“Та ваш турок не біда! —
Каже чорноброва,-
Коли турок хоче битись,
То Москва готова”.
Що там було —звісна річ!
Кінчилося діло,
Аж Микита iз кутка:
“Кахи!” coбi сміло.
Піп схватився: “Хто то там?”
“Я,— каже Микита,-
Оце,— каже,— вам приніс
Вашу мірку жита”.
“А давно ж ти,— каже піп,-
До хати забрався?”
“А давно! Ще на війну
Й турок не збирався!”
“Неси ж,— каже,— то назад
Та спожий на щастя,
А я тебе взавтра й так
Пущу до причастя…”
8 июня
