— Давай будемо друзями.
Пес друзів не мав і згодився. Почав вовк приходити до нього в гості. Розповідає, що нового в лісі, а сам роззирається по подвір’ю. Подивився і пішов. Пес заснув. Але чує: баран кричить. Пес відкрив очі, бачить: вовк тягне барана з кошари. Пес загавкав. Господар вибіг з хати, вхопив пательмагу і так змастиґав вовка, що той не лише барана лишив, а й сам ледве втік.
Вовк прибігає до лісу, скликає звірів і виповідає псові війну. Але війна має бути не в селі, а в лісі. Вовк взяв собі ведмедя, свиню дику, лисицю, а пес не має з ким іти воювати. Просив вола — боїться, просив коня — не йде. Пес зажурився, а тут підходить до нього когут:
— Чого ти, песику, журишся?
Пес розповів. Когут закликав гусака, качку, котика — і військо готове. На другий день зібралися, на війну. Каже когут.
— Як будете доходити до лісу, то робіть великий гук.
Ще не дійшли до лісу, як пес загавкав, когут закукурікав, гуска ґелґає, качка квакає. Вчув ведмідь такий крик і каже.
— Величезне військо йде. Де я подіюся?
І виліз на дуба. Вовк думає: «Як ведмідь боїться, то що мені робити?» Сховався за корч. Свиня дика зарилася в торішнє листя, а лисиця у нору, під корінь.
Прийшло псове військо під дуба, і когут запіяв. А звірям здається, що він каже:
— Є вони тут!
Качка заквакала, а їм здається, що говорить.
— Так! Так! Так!
Гуска заґелґала, а їм причувається, що питає.
— Де? Де? Де?
Кіт занявкав, а дика свиня махнула хвостиком, бо комар вкусив. Кіт думав, що це миш, скочив до хвоста. Свиня дика спудилася, що кіт хоче її з’їсти, і втікати. Кіт зі страху вискочив на дуба, а ведмідь думав, що хоче його їсти, і впав на вовка. Вовк утікати. Лис вискакує з-під кореня і драла… Пес за ним. Але не зловив, лише відкусив кавалок хвоста. Так закінчилася війна. Але між псом і вовком нема миру і дотепер.
