Жовтий колір
– Жовтий колір – до розлуки.
Бути разом нам «не світить» –
Каже хлопцям сумно Вася. –
Більш не піду я до Люби.
– В чому річ? Невже від неї
ти отримав жовті квіти?
– Ні. Про це мені говорять не квітки,
а жовті зуби …
Як у казці!
Їде донька з чоловіком
на курорт уперше.
Радять всі приватний сектор.
Жити там дешевше.
Через день вже дзвонить мамі
і сестричці Надьці,
Каже: — Врешті все ж добрались.
Ми живем , як в казці!
Мати вчула це й щебече:
– Ох! Тепер Марина
Їсть і п’є в якімсь палаці,
наче та царівна!
От щаслива! Все під боком!
Вищий клас комфорту!
Може, й ми колись зберемось
на оті курорти.
Каже їй Марина: — Мамо!
Дай сказать, будь ласка!
Тут подумать навіть смішно.
Зовсім інша казка.
Я не те сказать хотіла. –
Жартувати звичка.
Нас « напхали » тут, як звірів,
в хатку — рукавичку.
Повні радості штани
Мати їсти наварила,
йде в обід до магазину.
Каже старшому Васильку:
– Глянь за меншим братом, сину.
Через час якийсь приходить, –
ті мовчать, як мишенята.
– Що таке? Не чути сміху?
Повні радості штанята.
Старший каже: — Ти вгадала.
Наш малий, хоча і сонний.
Але, певно, то від сміху,
в нього, мамо, памперс повний.
В мами усміх втік раптово:
– Як же, хлопці, вам не стидно?
Хто сказав, що памперс повний?
Щось по ньому це не видно?
– Я також спершу подумав,
що таке не може бути.
Бо воно — таки не видно,
але трохи, певно, чути …
Народні ліки
Донька з внуком їде з міста. Їх стрічає дідо:
– Щось наш хлопець виріс мало. Виглядає блідо.
Стала та йому жалітись: — Ніде правди діти.
Всі тепер такі у місті нездорові діти.
Може, глисти, може, гени. Авітамінози.
Той не їсть, не п’є, нервує. Тільки й крутить носом.
Дуже в’ялий, вічно сонний. Ще й худий, як тріска.
Зранку танком хоч тягни. Щоби встав із ліжка.
Кине сумку, ляже спати. Лиш в комп’ютер очі.
Ані вчитись, щось зробити й близько сам не хоче.
Став такий, як пес лінивий. Не впізнать Івана.
Може, хтось порадить інше, ліпше лікування?
Певно, купим знов пігулки. Різні вітаміни.
Лікар каже: мають бути позитивні зміни.
Дід всміхнувсь, озвався тихо: — Ви, як діти, наче!
Я вам сам, без медицини, скажу, що є краще.
Хочте, — їдьте до дохтОрів, викидайте гроші
Або щось знайдіть народне, якісне, хороше.
Сів за стіл і чарку випив: — Хочеш знати правди?
Я скажу. Йому поможуть трави й тільки трави!
Та киває: — Може бути! Ось у чім причина!
А які ж? Ромашка, м’ята, липа чи шипшина?
Ви скажіть, яка травичка краща й ефективна?
– Як для того лобуряки. То скоріш КРОПИВА!
Яка різниця?
Сусіду – діду дядько Стах
приніс новину вдень:
– Чи чув, старий, що наш земляк
тепер у владу йде?
Торгаш Панько, що виріс тут,
у нашому селі.
І той чогось, не знати як,
в політику поліз.
Яка різниця? Нащо це? –
питає дядько Стах, –
«Крутив» би тихо бізнес він,
тепер от депутат!
– Яка різниця? – мислиш ти.
То бізнес! – каже дід. –
І там, і там прибуток є.
Та різний лиш дохід!
Шкідливість
Внук прийшов до діда свого,
є питання в Толі:
– Ми, дідусю, про шкідливість
говорили в школі.
Чия праця більш шкідлива,
певно, все ж шахтарська?
Може, ще якась нервова,
вчительська, шоферська?
Дід немало здивувався:
– То цікава штука!
– Майже все тепер шкідливе –
каже він онуку. –
Тут і так, і так, козаче,
думати можливо.
Все ж, на мій старечий розум,
інше більш шкідливо.
Не про ту шкідливість мова,
як на те виходить.
Нам чиновники й нардепи
більше роблять шкоди.
Заспокоїв
Каже вчитель учням в школі:
– Вам не сором, діти?
Мої нерви, мої сили
нині пожалійте!
Через те, що я кричу тут
на якусь дитину, –
Вмить нервові всі клітини
в мене швидко гинуть.
– То на краще, — каже учень –
я тому й стараюсь.
Нащо вам оті нервові?
Хай собі вмирають.
Годі вам про ці клітини
думати постійно.
Всі нервові хай вмирають, –
лишаться спокійні …
Не вгодила
Дзвонить пізно ввечір мамі
вся на нервах Віка.
Треба трохи пожалітись
тій на чоловіка.
Я і так , і так Миколі
все стараюсь вгодить.
Бач, дарунок мій поганий.
Зовсім не підходить.
Кажу нині: — Годі « дутись».
Будь хоча б мудріше!
Іншим разом подарую
щось тобі я ліпше.
Все приймаю я від тебе.
Я ж не нию, любий.
Щодо шубки, суконь, перснів.
Золота на зуби.
Стала б я звертать увагу
на такі дрібниці.
Ти ж он зранку носом крутиш
через ті дурниці.
Знову, бач, йому не вгодиш.
Все не те Миколі.
То шампунь якийсь не дуже,
то шкарпеток колір.
Дешевше
Татусь і мама кажуть Славчику в обід:
– Напевне, скоро купим братика тобі.
Скажи, малий, чи будеш хлопцю радий ти?
Удвох із братом, Славку, краще вам рости.
– Аскільки важить він? – нхмурив той чоло.
– Ну, десь вагою, певно, синку, з три кіло.
– Маля – це ж дуже дорого тепер. Ви що?
Давай візьмемо краще, мамо, інше щось.
Можливо, купим ліпше ми велосипед
Або ж хоча би цілих три кіло конфет.
Прикмети часу
Нова прикмета, кажуть люди,
в нашім часі є. –
Вже перший результат
«пакращення» дає.
Чим більш мільйонів уряд
виділяє-видає, –
Тим більше мільйонерів
в нас умить стає.
Хтось казав про цю прикмету
місяць тому Гнату,
Він тепер, коли «обпікся»,
точно буде знати. –
Дорогий ремонт робити –
дуже ризиково.
Бо затоплять вмить сусіди
вас обов’язково.
Як Ленін
– Я тепер такий, як Ленін –
Дзвонить Влодко до Орисі.
– Лисим, мудрим став? Чи геній?
– Ні! Як вождь, також у гіпсі.
