Одного дня розлютився ведмідь на дерево й хотів його звалити. Побачив це черв’як із другого всохлого вже дерева та сказав ведмедеві: «Ти думаєш, що звалиш його власною силою? Не можеш! Коли тобі перешкоджає, знайди інше місце, заки я звалю це дерево».
Ведмідь розсміявся та став глузувати з черв’яка: «Краще мовчи, дурню! Як ти, такий малий, можеш звалити дерево, коли я його не можу звалити?» — «Поживемо — побачимо!» — сказав черв’як, уліз в дерево, та ще й рік не минув, як він звалив його. Тоді кликнув ведмедя та сказав йому: «Ти дужчий від багатьох звірят, звалиш коня й вола, але з нас двох хто сильніший — ти, великий, чи я, маленький?» — «Я сильніший, — відповів ведмідь,— але не міг звалити дерева відразу, бо тоді був ослаб. А так, як ти, валити цілий рік — то не штука!..»
А черв’як сказав йому: «Е, крутиш, мій ведмедю! Моя сила певніша, хоч і повільна. Бо недаром каже прислів’я: «Мала капля лупає скелю».
