— Здоров, кума! Де ти рибки наловила?
— Он там на річці. Піди й собі налови.
Ведмідь пішов на річку, опустив хвіст у воду та й приказує:
— Ловись, рибка, маленька й велика.
А лисиця своє:
— Мерзни, мерзни, ведмежий хвіст.
Ведмідь питає у лисиці:
— Що ти, кумо, там говориш?
— Я кажу: ловись, рибка, маленька й велика.
Сидів, сидів ведмідь, став тягнути хвоста. Тягне, тягне — ніяк не витягне. Та й каже:
— От багато риби начіплялось на хвіст.
А лисиця побігла до села, скликала мужиків та бабів:
— Ідіть на річку ведмедя бити.
Баби прибігли з лопатами, вилами, топорами та й почали бити ведмедя. Били, били і лапу одбили.
Ведмідь пішов у ліс, виламав велику палицю і зробив собі костиль, йде в село до баби і приказує:
Іду, бреду на сосновім костилі,
На дубовій палиці.
Йде й приказує:
Усе село спить,
Уся вода спить,
А одна баба не спить,
На моїй шкурі сидить,
Моє м’ясо варить,
Мою шерсть пряде.
Підійшов ведмідь до дверей. Стукає колодкою:
— Отвори, бабо, віддай мою лапу!
Баба злякалась, відкрила підпілля, погасила вогонь, відкрила двері й сіла на піч.
Ведмідь увійшов до хати та й упав прямо в підпілля. Баба зачинила двері і пішла в село кликати мужиків.
Мужики прийшли й почали бити ведмедя. Били, били поки й хвіст відбили. Ведмідь без оглядки побіг у ліс.
А баба стала жить-поживать і добра наживать.
