Усе серед Бару
I на продаж тілько мав
Їдную Варвару.
Аж приходить наш мужик,
Шапку поправляє.
“Чи є у вас Миколай?” —
Маляра питає.
“Нету, братец,— каже той,-
Тольки зараз буде”.
Та Варвару живо зняв
Та й до халабуди.
І кісткою раз мазнув —
I чаша закрилась,
Мазнув iщe кілька раз —
I митра вродилась.
Мазнув ще раз — i обруч
Обвів наокола
І бігцем до мужика:
“Вот тебе Микола”.
Але мужик coбi став,
Під боки узявся,
Як поглянув на лице —
Так i засміявся.
“Що Микола, то Микола!
Правдива Микола!..
Щоби тoбi волосок!..
Вся борода гола!”
“Нешто хочешь барады?
И барада буде!”
I з Варварою мерщій
Знов до халабуди.
Bn6irae, кругом глип —
Мужика й нi пари!
А тут баба, як на злість,
Питає Варвари.
Прокляв маляр мужика
I бабу, до лиха;
Ставить образ на стілець
Та й промовив стиха:
“Не требуй он барады,
Энтакая харя! —
И еще бы была раз
С Миколы Варвара”.
