От виросло те поросятко та й стало добре вгодованим кабаном. Час його вже різати. Як надумали, так і зробили. Гарне сало, гарне м’ясо. І багато. Баба дідові й каже:
— Слухай, старий, є всього доволі, може, ми голову продамо?
— Як на мене, то можна й продать. Завтра базарний день, їдь та й продай, — згодився дід.
Зранку баба сіла в приміський робочий поїзд (по-місцевому — «муха»), приїхала на ринок та й стала в м’ясний ряд. Свиняча голова була симпатична, то швидко знайшлися й покупці. Проте вийшла одна заминка: потрібна була довідка від лікаря. Без довідки — ні-ні, ніякого продажу. Довелося йти до лікаря.
Прийшла баба в поліклініку — та не до ветеринара, а у звичайну, діждалася черги. Там запитали:
— Бабуню, ви з чим?
— З головою, — відповіла старенька так, як і потрібно.
Бабусю направили в кабінет до невропатолога. Забрала вона свою ношу та й зайшла в кабінет. І цей лікар запитав:
— Ви з чим прийшли?
І знову бабуся чесно відповіла:
— З головою.
— Звідки ви?
І баба знову, як на духу:
— З Африки.
— І чим ви добралися з Африки? — запитав лікар.
— Мухою, — відповіла баба.
— У мене є підозра, що вам потрібен лікар іншого профілю. Я зараз йому зателефоную.
Цей чоловік мав на увазі психіатра.
Не знаю точно, чи приходив психіатр, чи без нього якось розібрались, але бабу зі свинячою головою врешті направили до ветлікаря. Як там вирішувалося питання, напевне теж не знаю. Але знаю, що голову було успішно продано.
