Валер’ян Підмогильний біографія
| Ім’я при народженні | Підмогильний Валер’ян Петрович |
| Народився | 2 лютого 1901 Писарівка, Синельниківський район, Україна |
| Помер | 3 листопада 1937 (36 років) Соловецькі острови, Архангельська область, РРФСР, СРСР |
| Поховання | Сандармох |
| Громадянство | СРСР |
| Національність | українець |
| Діяльність | письменник, перекладач |
| Жанр | роман, оповідання, повість |
Валер’ян Петрович Підмогильний (укр. Валер’ян Петрович Підмогильний; 1901-1937) – радянський і український письменник, перекладач. Жертва Сталінських репресій.
Народився в бідній селянській родині на Катеринославщині. Коли Валер’яну було 14 років, сім’я переїхала в панську економію в селі Чаплі, яке довгий час помилково вважалося місцем народження письменника. Батьки мріяли дати дітям освіту і найняли вчителя французької мови для старшої доньки. Це була перша зустріч Підмогильного з іноземною мовою.
Спочатку Валер’ян відвідував церковно-приходську школу. У 1910 вступив в 1-е Катеринославське реальне училище, де основна увага приділялася точних наук (нині в будівлі училища розташовується корпус ДНУ, адреса – проспект Д. Яворницького, 36). Одночасно вивчав російську, німецьку та французьку мови. У 1918 завершив навчання з відзнакою. Потім вступив до новооткрившійся університет, навчався на математичному і юридичному факультетах, але громадянська війна, голод і матеріальні труднощі змусили залишити навчання.
Валер’ян Підмогильний біографія
У 1919-1920 працював секретарем відділу художньої пропаганди в відділі народної освіти. Викладав математику в школі ім. Івана Франка (розташовувалася в будівлі нинішнього музею «Літературне Придніпров’я»), в 1920-1921 вчителював у Павлограді, де в той час жили його батьки.
У 1921 переїхав до Києва, де працював бібліографом Книжкової палати. У 1921-1923 роки, коли в Києві лютував голод, викладав українську мову і політосвіти в Ворзельської трудову школу. У 1921 письменник одружився з дочкою Ворзельської священика Катрі Червінської, актрисі Театру юного глядача.
У 1922 разом з дружиною повернувся до Києва, де оселився в будинку недалеко від Сінного базару, на розі Великої Житомирської. Працював редактором видавництва «Книгоспілка», співредактором журналу «Життя і революція».
З 1930 загальна атмосфера, особливо в колах інтелігенції, ставала все більш гнітючою. Підмогильного вивели зі складу редколегії журналу «Життя і революція», його твори майже перестали друкуватися.
У 1931 переїхав до Харкова, очевидно, сподіваючись на кращі можливості для публікації своїх творів і розраховуючи на свій зростаючий авторитет перекладача. Працював у видавництві «ЛІМ», потім отримав посаду консультанта з іноземної літератури при видавництві «Рух».
8 грудня 1934 заарештований за звинуваченням в «участі в роботі терористичної організації, що ставила собі за мету організацію терору проти керівників партії». На всіх допитах відповідав слідчим: «Винним себе не визнаю», навіть коли допити стали жорстокими. Однак 11 січня 1935 року в протоколі з’явилося «визнання» Підмогильного в тому, що він нібито належав до «групи письменників-націоналістів з терористичними настроями щодо вождів партії». Так звана «група» складалася з сімнадцяти чоловік. Серед звинувачень Підмогильному в протоколі наводиться його висловлювання про те, що «політика колективізації привела українське село до голоду».
27-28 березня 1935 виїзна сесія Військової колегії Верховного Суду СРСР без свідків і адвокатів засудила Підмогильного та інших заарештованих у цій «справі» на «десять років з конфіскацією особистого майна». Незабаром Підмогильний був доставлений в Соловецький табір особливого призначення.
3 листопада 1937 до двадцятирічного ювілею Жовтневої революції особлива трійка УНКВС винесла новий вирок: «Розстріляти», щоб звільнити місце для нових в’язнів режиму. Разом з Підмогильним в урочищі Сандармох у Карелії було розстріляно більше 1000 ув’язнених, серед них Микола Зеров, Клим Поліщук, Григорій Епік, Лесь Курбас, Микола Куліш, Мирослав Ірчан, Юліан Шпол.
Реабілітований у 1956. На Байковому кладовищі є сімейна могила Підмогильних.
Валер’ян Підмогильний творчість
Друкуватися почав ще в школі під псевдонімом Лорд Лістер. У шкільному журналі публікував пригодницькі розповіді. У 1917 написав оповідання «Важке запитання», в 1919 – розповіді «Добрий Бог», «Гайдамаки», «Пророк», «На селі» і опублікував розповіді «Ваня» і «Старець» в катеринославському збірнику «Січ». В першу збірку Підмогильного «Твори. Т. 1 »(1920) увійшло 9 оповідань.
Літературна діяльність переривалася учительство, роботою в видавництвах. У павлоградський період важливу роль в становленні особистості Підмогильного зіграв літературознавець Петро Єфремов, брат Сергія Єфремова. Саме П. Єфремову належить перша серйозна замітка про творчість Підмогильного «Поет нічних чар». Чималий вплив на Підмогильного мала особистість Дмитра Яворницького. Своїм духовним наставником в почутті слова Підмогильний вважав Михайла Коцюбинського.
У ворзельському роки написав цикл «Повстанці». Частина оповідань була надрукована в катеринославській газеті «Український пролетар». Описав голодомор 1921-1923 років в оповіданні «Син» (1923).
У 1922 вийшла книга оповідань «В епідемічному бараці». Підмогильний активно включився в літературно-мистецьке життя, став членом щойно створеного «аспис», з якого виділилася літературна група «Ланка» ( «Ланка», 1924-1926), в 1926 перейменована в «МАРС» ( «Майстерню революційного слова») . Ця організація стала, по суті, київською філією «ВАПЛІТЕ». До групи, крім Підмогильного, належало чимало талановитих київських літераторів, серед яких Борис Антоненко-Давидович, Марія Галич, Григорій Косинка, Феодосій Осьмачка, Євген Плужник, Борис Тенета, Дмитро Фальковський та інші.
У 1923 в журналі «Нова Україна» (Прага) були опубліковані новели Підмогильного з циклу «Повстанці», оповідання «Іван Босий». Цей журнал, який видавався Володимиром Винниченком, пізніше фігурував у справі Підмогильного як речовий доказ його «контрреволюційної діяльності». У ЛНВ під псевдонімом була надрукована новела «Комуніст».
У 1924 вийшла книга Підмогильного «Військовий льотчик», а в 1926 році – окреме видання повісті «Третя революція». Разом з Е. Плужником в 1926-1927 він підготував два видання словника «Фразеологія ділової мови», працював над сценарієм фільму «Коломба» за романом Проспера Меріме. Працював і в літературознавстві, дав цікаву і сміливу для радянської дійсності спробу психоаналітичного розгляду творчості І. Нечуй-Левицького в своїй роботі, написав критичну статтю про поезію М. Рильського під назвою «Без керма». У 1927 вийшла збірка оповідань Підмогильного «Проблема хліба».
Підмогильний брав участь в літературній дискусії 1925-1928 років. 24 травня 1925 виступив у великому залі Всенародної бібліотеки перед представниками літературно-громадських організацій, вузівської молоддю, міський інтелігенцією на диспуті «Шляхи розвитку сучасної літератури».
У 1928 в Харкові видається роман «Місто». Роман написаний у модерній стилістиці з використанням деяких моделей французького роману XIX століття (пор. Роман Мопассана «Милий друг»). У «Місті», на відміну від традиційної селянської і соціальної тематики, акцент переноситься на урбаністичну проблематику, зачіпаються філософські питання буття, аналізується психіка героїв, а конфлікт розгортається між людьми різних світоглядів. «Місто» вважається першим урбаністичним романом в українській літературі, з новими героями, проблематикою та манерою оповіді. Російський переклад роману вийшов в Москві в 1930 році. Після здобуття Україною незалежності «Місто» був включений в шкільну програму з української літератури.
У 1930 в журналі «Життя й революція» був опублікований другий, невеликий за обсягом, роман Підмогильного «Маленька драма». На відміну від «Міста», «Маленька драма» є взірцем не тільки урбаністичної, але перш за все інтелектуальної прози. Тому Підмогильного разом з В. Домонтовичем слід вважати зачинателями жанру інтелектуального роману в сучасній українській літературі. Роман цікавий не тільки як психологічний зріз життя в радянській системі 1920-х років, критики звернули увагу на яскраво виражені психоаналітичні і екзистенціалістські аспекти цього твору
У 1931-1934 Підмогильному вдалося надрукувати лише одне оповідання – «З життя будинку», тому він зосередився на перекладацькій діяльності, ставши одним з найбільш видатних українських перекладачів французької літератури. За стилістичної точності і мовної віртуозності його переклади Анатоля Франса, Бальзака, Мопассана, Стендаля, Гельвеція, Вольтера, Дідро, Альфонса Доде, Проспера Меріме, Гюстава Флобера, Віктора Гюго, Жоржа Дюамеля до сих пір вважаються неперевершеними і охоче перевидаються багатьма українськими видавництвами. Підмогильний був організатором, редактором і перекладачем багатотомних видань Гі де Мопассана (10 томів), Оноре де Бальзака (15 томів) і Анатоля Франса (25 томів).
Останній твір Підмогильного залишилося незавершеним і неозаглавлених; рукопис зберігався в спецархіви під запре
