Іван Драч біографія
| Ім’я при народженні | Драч Іван Федорович |
| Народився | 17 жовтня 1936 Теліжинці, Тетіївський район, Київська область |
| Помер | 19 червня 2018 (81 рік) Київ, Україна ·гострий інфаркт міокарда |
| Громадянство | СРСР, Україна |
| Діяльність | Прозаїк, поет, перекладач, кіносценарист, драматург, державний і громадський діяч |
| Жанр | вірш |
Іван Федорович Драч (17 жовтня 1936, Теліжинці, Тетіївський район, Київська область, Українська СРР — 19 червня 2018, Київ, Україна) — український поет, перекладач, кіносценарист, драматург, державний і громадський діяч. Борець за незалежність України у ХХ сторіччі. Член КПРС (1959—1990). Перший голова Народного Руху України (1989). Народний депутат України 3-го скликання. Герой України (2006)
Творчість
Творчий шлях розпочав у період «хрущовської відлиги». Дебютував 1961, коли київська «Літературна газета» опублікувала його поему-трагедію «Ніж у сонці».
За радянських часів створив цілі цикли віршів, присвячених Леніну й комуністичній партії, до якої належав.
Твори були відомі в СРСР та за кордоном. Поезії було перекладено на російську (кілька окремих видань), білоруську, азербайджанську, латиську, молдовську, польську, чеську, німецьку та інші мови.
Іван Драч біографія
Іван Драч народився в родині робітника радгоспу. Після закінчення Тетіївської середньої школи викладав російську мову й літературу в семирічній школі села Дзвеняче Тетіївського району. Працював інструктором Тетіївського райкому ЛКСМУ з напрямку діяльності МТС. 1955—1958 служив в армії в 16‑му понтонно‑мостовому Верхньодніпровському полку.
Від 1957 навчався на філологічному факультеті в Київському університеті. Виключено через творчі та політичні погляди. У вересні 1961 зміг відновитися на заочне відділення. Пізніше, залишивши навчання, розпочав працювати в редакції газети «Літературна Україна». Закінчив Найвищі сценарні курси в Москві. Тоді саме написав перші вірші. В 1959 вступив до КПРС.
До того самого часу належать перші контакти з українськими дисидентами й перші вірші зі критичними оцінками радянської влади.
Після арештів дисидентів написав відкритого листа, у якому каявся в своїх зв’язках із ними (травень 1966), після чого стосунки з офіційною владою суттєво покращились. Неодноразово в різкій формі засуджував буржуазний націоналізм, підтримував діяльність комуністичної партії як у виступах, так і в поезії. Разом із тим, 30 червня 1966 ЦК Компартії України схвалив постанову про серйозні недоліки в організації виробництва кінофільмів на Київській кіностудії ім. О. Довженка, у якій піддавалися критиці кінострічки «Криниця для спраглих» (автор сценарію І. Драч, режисер Ю. Іллєнко). У 1976 він отримав Державну премію УРСР ім. Т. Г. Шевченка за збірку віршів «Корінь і крона».
У 1983 було вдостоєно Державної премії СРСР із літератури за збірку віршів у перекладі російською мовою «Зеленые врата» (М., 1980).
Працював у газетах «Літературна Україна» й «Батьківщина», а також на кіностудії ім. О. П. Довженка. Після початку Перебудови відновив контакти в дисидентських колах.
Член Спілки письменників України з 1962.
25 жовтня 1988 брав участь в урочистостях із нагоди відкриття меморіальної дошки на будинку в Кам’янці-Подільському, де народився Микола Бажан.
На І-му з’їзді Народного Руху України за перебудову 7-10 вересня 1989 р. Драча було обрано головою Руху: з 1109 делегатів — 38 голосів «проти», 15 — «утрималися» — всі інші — «за» (1-й заступний голови Руху — Конєв Сергій Іванович, заступники: Володимир Яворівський, Володимир Черняк, Михайло Горинь).
Весною 1990 р. обраний депутатом Верховної Ради України від Артемівського (№ 259) виборчого округу, отримавши підтримку 66,38 % виборців.
З 28 лютого по 4 грудня 1992 був співголовою НРУ разом зі В’ячеславом Чорноволом і Михайлом Горинем. Пізніше очолив громадську організацію — Товариство “Україна-Світ”. Історія цього товариства за радянських часів було тісно пов’язано з КДБ.
З березня 1998 по квітень 2002 — Народний депутат України 3-го скликання.
На парламентських виборах 31 березня 2002 р. виступав у списку «Нашої України» під номером 31 і втретє став членом Парламенту України.
В 2014 очолював Комітет зі присудження щорічної премії Президента України «Українська книжка року».
Помер уранці у клінічній лікарні «Феофанія» після важкої хвороби легенів. Заповідав поховати в рідному селі Теліженцях, поруч із могилою сина Максима.
