В одному колгоспi, одного району, одної областi трапилася страшна пригода…
У нiч пiд Новий рiк щось украло в тому колгоспi сторожа!
Був сторож, i як язиком його злизало.
У тому колгоспi по штату всього тiльки 18 сторожiв…
Не вiсiмдесят, а всього тiльки вiсiмнадцять.
Сторожi мiж собою живуть тихо, мирно, у згодi та злагодi.
Вони собi сторожують, сонце собi крутиться, трудоднi собi йдуть…
Щоб коли-небудь виникла серед них, серед сторожiв, якась там сварка, — то боже борони!
Хiба як у пiдкидного грають, та хтось не ту масть пiдкине. Але це буває дуже рiдко, бо грають вони у пiдкидного так, що й у карти вже не дивляться, — такi спецiалiсти: дiйшли вже до того, що без карт грають, а так — на мигах.
Отже, й сваритися нема причин.
Буває iнодi, що стерегти нема чого, — так i з цього становища виходять: стережуть тодi один одного, щоб прогулiв не було.
Одне слово, — хорошi сторожi, квалiфiкованi i з чималим стажем.
Троє з них уже в похилiм вiцi, старенькi, а решта — нiчого, у доброму ще здоров’ї, i як не грають пiд коморою у пiдкидного, тодi борються-“навхрест” або “пiд силки”, а як боротись не хочеться, тодi йдуть на товарно-молочну ферму:
— Ану, хто бугая пiднiме?
Бугай у тому колгоспi-симентал, красунь-бугай, Цезар називається, 918 кiлограмiв на вагу, але характером плохий, сумирний, дається пiднiмати, тiльки стогне.
Одному не вдалося ще пiдняти, а вдвох уже пiднiмають.
Тiльки крекчуть, як пiднiмають.
Оленка Кленова, найкраща в колгоспi ланкова i найгострiша на язик комсомолка, кинула якось на засiданнi правлiння:
— Та ви б нашим сторожам футбольного м’яча купили! Вони потренуються та “Кубка СРСР” нам виграють! Досить уже їм бугая пiднiмати!
Сторожi образились та на Оленку:
— Ти не дуже базiкай! Що ми сторожi, то нiчого, та не забувай, що я тесть, а я свекор, а я дядько, а я кум! Прикуси язика!
I так за дiвчину взялися, що якби не парторг iз комсоргом, то, дивись би, й той… i ланку б одiбрали!
А так, взагалi, що раз кажемо, сторожi дуже добрi й дуже квалiфiкованi, просто таки незамiнимi.
I от одного з них пiд Новий рiк щось узяло й ухопило.
Дiло було, — розповiдають, — так.
Пiд Новий рiк сторожi вийшли на роботу вже пiсля зустрiчi Нового року, бо нiхто до 12-ої години в колгоспi не спав, отже боятися не було чого, та й злодiї у цю нiч теж Новий рiк зустрiчають, так що можна не хвилюватися.
Зустрiли Новий рiк i вийшли сторожувати.
Цю нiч не грали в пiдкидного, не боролися та й бугая не пiднiмали, бо було важкувато. Походили, покалатали в калаталки, поприходили додому та й полягали спати.
І от другого дня дружина одного з сторожiв зчинила гвалт:
— Нема чоловiка!
Сюди-туди — нема! Уже й вечiр — нема! Подзвонили до району, викликали з мiлiцiї собаку-шукача Трефа, а воно тої ночi йшов снiг, слiди поприкидало. Треф побiгав по дворах, пiдбiг до колгоспної комори, нюхнув і прянув до стогу колгоспного сiна, пiдбiг до стогу i почав одгрiбати сiно. Грiб, грiб i вигрiб свинячий окiст. Всi тiльки:
— Тю!
А комiрник потихеньку:
— Здох би ти йому! Де ти на мою голову взявся? Оленка, що тут була, приснула:
— Дивись! I колоте, а в сiно заривається! Сказано, свиня!
— То воно з морозу, — посмiхнувся мiлiцiонер.
II
Крадiжка в колгоспi сторожа справила на всiх гнiтюче враження.
Дружина весь час плаче, родичi й сусiди сумують.
Сторожi ходять хмарою:
— Не вберегли!
Скликали екстрене засiдання правлiння, де ухвалили подвоїти штат колгоспних сторожiв, щоб один штат сторожував колгоспне добро, а другий штат, щоб сторожував перший штат.
— Чи могло таке трапитись? — запитали ми в свого знайомого мудрого колгоспника.
— Скiльки в колгоспi сторожiв? — вiн запитав.
— Вiсiмнадцять!
— Могло бути! — подумавши трохи, сказав мудрий колгоспник. — Могло вкрасти: є кого красти!
— А що робити, щоб у колгоспi сторожiв не крали?
— Єдний спосiб — вибрати на колгосп одного доброго сторожа! — посовiтував мудрий колгоспник. — Голову колгоспу!
— Що ж йому сторожувати? — ми до нього.
— Колгоспнi трудоднi! — твердо заявив мудрий колгоспник. — Нiхто тодi в нього сторожа не вкраде!
1950
