— Що ти там робиш?
— Не видиш? Дрова рубаю,
— Та як рубаєш?
— Так, як і всі люди!
— Ой, дивись, а то впадеш звідти! — каже перехожий.
— А ти що, Бог, що все знаєш? — обурився циганин.
Чоловік бачить, що тут ні з ким говорити, махнув рукою й пішов собі далі. А циганин далі січе сокирою. Цок раз, цок двічі, а гілляка — трісь! Бухнув циганисько на землю, лежить, стогне. Відлежався, відстогнався, далі схопився й біжить за перехожим. Догнав чоловіка й питає:
— Ви, ачей, пророк, бо й справді сталося так, як ви казали. Якщо так, то скажіть мені, коли я помру?
Посміхнувся чоловік та й каже:
— Помреш тоді, коли нижче хребта в тебе охолоне.
Циганин відразу вхопився рукою нижче хребта, та холоду там не було, і циганин відразу заспокоївся.
Поки було літо, циганин не боявся смерті. А як настала зима, погано одягнений циганин став мерзнути. Прийшли йому на згадку слова, які сказав йому перехожий. Вхопився рукою за місце нижче хребта, а воно холодне, як лід.
— Ой біда, треба з світом прощатися! — каже циганин жінці.
Вийшов на дорогу, ліг і лежить. Чекає смерті. Саме їхав чоловік на ярмарок. На конях дзвоники голосні, господар батогом в повітрі махає. Забув циганин про смерть, схопився й тікає. А коні налякалися циганина й ледь сани не рознесли. Розсердився чоловік на циганина й давай шмагати його батожищем. Раптом циганин згадав про холодне місце й ухопився за нього. А те місце вже було гарячим.
— Дай вам, чесний ґаздо, доброго здоров’я за те, що ви мені нижче хребта розігріли і від смерті врятували! — подякував циганин чоловікові й щасливий повернувся додому.
