“Цар Лев” – народна казка

— Треба вибрати не лише сміливого й сильного, але й мудрого та чесного правителя, — виступила першою зебра. — Адже цар повинен не тільки в біді захищати, а й по справедливості судити.

— Тоді найкраще для цієї посади підходжу я, — задер хобота слон. — Ніколи нікого не ображу й маю неабияку силу. Якщо оберете — не пошкодуєте.

Почув це лев і заперечив:

— Як можеш бути царем, коли не вмієш швидко бігати? Мабуть, треба обрати мене — найспритнішого та найвродливішого!

Почувши таке нахабство найслабші здійняли галас.

— Нечувана зухвалість! Нехай слон буде ватажком, він чесний і скромний!

— Ні-ні-ні! — кричали вовки, ведмеді та лисиці. — Це справжній невдаха! Треба, щоб правитель був хоробрим і грізним.

— Друзі, — запропонував олень, — проголосуймо по-справедливому. Хто матиме більше прихильників, той стане царем. Он біля дуба вирита велика яма. Якщо хочете, щоб ватажком був слон, киньте по ліщині, якщо лев — по жолудю. Яких горіхів буде більше, той переможе.

— Чудова порада! — погодилися всі й миттю почали шукати хто жолуді, хто ліщину.

Проте коли горіхи порахували, їх виявилося порівно.

— Що ж тепер робити? — почухав за вухом ведмідь.

— Влаштуймо змагання з бігу! — запропонувала хитра лисиця, яка була на стороні лева.

— Так не чесно, — заперечила мудра сова. — Слони не вміють бігати, але це не означає, що вони гірші за спритників.

— Авжеж, — погодився їжачок. — Нехай краще поміряються силою, думаю, так буде справедливіше.

Відчуваючи поразку, руда засумувала. А потім запропонувала хитре рішення:

— Що ж, — мовила солоденьким голосом, — нехай буде по-вашому. Завтра насвітанку лев і слон позмагаються. Тільки не приходьмо дивитися на бій, аби не заважати суперникам. Навідаємося до цього місця після обіду й побачимо хто переможе.

Усі погодилися. Як настала ніч, слон притулився до дуба й заснув. Велетні завжди сплять стоячи, бо як ляжуть, потім не зможуть швидко прокинутися й підвестися.

Побачила це лисичка й побігла до лева:

— Слон заснув, — повідомила руда. — Негайно перегризи дерево, на яке він оперся. Як велетень упаде, скажемо, що ти його поборов.

— Гаразд, — зрадів гривастий, — але сам не впораюся з такою роботою, треба когось покликати на допомогу.

Лисичка метнулася до мишачої нірки. Пообіцявши сіреньким велику миску сиру, переконала допомогти в нелегкій справі.

Гризли-гризли миші дерево, але так і не довели діло до кінця, потомилися й зуби в сіреньких поболіли.

— Що ж робити? — запанікувала руда, глянувши на рожевий горизонт. — Скоро сонечко прокинеться!

А потім хитрунка побігла до ведмежого барлогу.

— Агов, клишоногий, — загукала. — Допоможи мед із дупла дістати!

Почувши про ласощі, ведмідь слухняно потупцяв за лисичкою. Щойно бурий виліз на дерево, крислате затріщало й похилилося на землю. А з ним — і сплячий слон.

О полудні лісові мешканці прийшли на місце бою й побачили лежачого велетня, а поруч — щасливого лева, що переможно задер догори голову.

— Ось наш цар! — вигукнула лисичка. — Найсильніший і найсміливіший!

Наляканим звірям нічого не залишалося, як змиритися з новим ватажком.