Подертії сита,
Пішов циган молотити
За торбину жита.
Пішов таки недалечко —
До свого сусіда…
От молотить та й молотить
Зрання до обіда.
Перекинув, може, з копу,
Хтів би й попоїсти,
Та господар, як на збитки,
Не дає i cicти.
То наймита з ним поставить,
А то сам молотить.
Потягає бідний циган,
Аж піт з нього котить.
Перекинув копи зо дві,
Ба вже i смеркає.
“Чи не годі з нас, панотче?” —
Cipoмa питає.
I господар спочив добре
Та й до нього каже:
“Помолотим іщe трохи,
Заким сонце ляже”.
Знов молотить бідний циган,
Аж піт з нього котить,
Виглядає поза хату,
Ба вже й місяць сходить.
Іскривився сіромаха,
Спину нагинає.
“Чи не годі з нас, панотче?”
“Або що?” — питає.
“Та щось,— каже,— не то світить
Край ваших віконців!”
“Як то,— каже,— не то світить?..
Та ж то братик сонців!”
Коли братик — так i братик,
Нічого чинити;
Мусив бідний циганюга
Всю ніч молотити.
На другий день той iз хати,
А циган у хату.
“А, здоровенью, панотче!
Чи не можна б плату?”
“Можна,— каже,— чом не можна,
Як не дати плати?
Ходім,— каже,— до засіка,
Будем насипати”.
Прийшов циган до засіка,
Торбу підставляє.
Пішов гарнець, пішов другий.
“Чи годі?” — питає.
“Насипайте іще”,— каже,-
Сипле той i п’ятий.
Ба вже сипле i дев’ятий,
“Чи не годі, брате?”
“Hi, не годі!” Насипає
Цілу мipкy жита.
Коли гляне — аж там торба
До мішка пришита.
І скривився пан господар,
Голову схиляє.
“Чи не годі із вас, куме?”
“Або що?” — питає.
“А щось,— каже,— ваша торба
Та підшита чорним…”
“Підшитая?..
Сторінка 10 з 10
Насипайте!..
Та ж то братик торбин!”
