Степан вирішив поставити від вулиці металеву огорожу біля нової хати. Узяв свою улюблену десятиметрову матер’яну рулетку і поміряв «парадну» довжину. Уклалася рулетка рівно три рази. Три помножив на десять і отримав тридцять метрів. Вирішив зробити півтораметрові секції. Тридцять розділив на півтора — вийшло 20 секцій. Замовив, привіз.

Почав установлювати — дві секції зайві! Знову переміряв — 30 метрів! Заміряв кожну секцію — півтора метра! Степан ледве не збожеволів. Умочив голову в діжку з водою, аби вона трохи прохолола. Аж тут сусід — учитель математики — нахопився:

— Важко на похмілля? — питає.

— Яке там похмілля, — зітхнув Степан. — Займаюсь чортячою арифметикою. Кінці з кінцями не сходяться.

— Зараз зійдуться, — запевнив сусід.

Він заміряв рулеткою довжину ділянки, де має стояти огорожа. Вийшло тридцять метрів. Поділив на півтора метра — ширину секції. Вийшло двадцять. А чому ж дві секції зайві? Очі в сусіда почали сходитись рогом. Він перехрестився і теж умочив голову в діжку з водою.

— Що це тут у вас за катавасія? — вийшла з хати теща.

— От ще ви скажіть: тричі по десять метрів — скільки буде? — запитав очманілий Степан.

— Тридцять, — відповіла теща.

— Тридцять поділить на півтора метра — скільки буде?

— Двадцять.

— Так чого ж дві секції огорожі зайві? — звів до неба руки Степан.

Теща дещо зніяковіла, а потім бухнулась на коліна:

— Сповідуюсь, як на духу. Я твою рулетку ненароком облила фарбою. А щоб ти не сердився, метр пофарбованого вирізала і зшила рулетку докупи… Вибач…

У зятя і вчителя математики почали потроху просвітлюватись збаранілі очі…

Роман Крикун