З людиною все може статися, особливо в Різдвяні свята. Ось що розповів мені односелець.

Я трішки погостював у кума, потім забрів до куми, а затим на дорозі зустрів друзів. І всюди «трішечки» хильнув з усіма.

Під вечір доплівся до своєї хати, зазирнув у вікно… Тю! Свят, свят… За столом на лавці… біс. Голова козяча, ріжки маленькі, вуха довгі, звисають і до мене вишкірив зуби, регоче.

Я від вікна, тричі перехрестився — і до дверей. А ноги від страху підкошуються…

Стукаю. Двері відчиняє жінка. Сердита… Хотів роздивитися біса, та жінка тицьнула в руки відро і каже: «Принеси води, а то тільки горілку дудлиш!»

Плетуся до криниці та й думку гадаю: що за біс у хаті?

Раптом згадав. Морози, хлів поганенький, козенятка маленькі, ось і забрали їх у хату…

Та це ще не кінець. Прийшов до криниці, і треба ж було заглянути вниз! А там… зелена галявина, на ній сидять три чорти. Один з поросячим писком, без ріг, але з великими гостроверхими вухами. Руки та ноги, на яких кінські копита в сріблястій шерсті. Другий чи то з кінською, чи коров’ячою головою, роги закручені, вуха звисають, очі блищать, на лапах ратиці. А третій чи третя з якимись пиптиками на грудях, великим язиком, який весь час рухається. Ніс також довгий і гострий, ще й козлячі ріжки стирчать…

Той, що зі свинячим писком, запитує мене: «Чарчину хильнеш?»

Авжеж, чого від дармової відмовлятися. І — до них… Одне слово, булькнув у криницю. І вже там отямився й почав гукати на допомогу. Та хто ж допоможе: по вулиці ніхто не ходить, мороз надворі, свято. Хто ще за столом гуляє, а хто вже добре хильнув і спить…

Але я під щасливою зорею народився. До хати саме прийшов син, і жінка погнала його мене шукати.

— Іди знайди свого батька, бо пішов по воду хтозна-коли і досі десь його чорти носять!

Як в око вліпила…

Далі описувати не буду, як мене витягали з криниці, скільки часу лікувався. А тільки аж на 8 Березня зробив жінці подарунок — виписався з лікарні і прийшов додому.

Отож Різдво Різдвом, а оковиту вживати — треба міру знати.

Леонід Кесель