Поїзд Київ — Станіслав
Уночі в Попельні став.
З напівтемного перону
Втиснувсь дядько до вагону.
«Хоч людей і тьма, та їх
Одурю я геть усіх,
Улаштуюсь! — мислить дядько.—
Я ж не тюхтя-безпорадько».
Хитруватий склавши план,
Зиркнув дядько в чемодан,
Скрикнув «ой!» та без балачки
Попід лавку лізе рачки.
Що шукаєте ви там? —
Знявся лемент, шум і гам.
– Я ловлю, а не шукаю.
Все одно її спіймаю!..
— Кицьку ловите свою?
— Та не кицьку, а змію!
Десь сюди вона, погана,
Шугонула з чемодана.
Вчувши дику новину,
Зникли люди — в мить одну! …
З’ївши з салом паляницю,
Виліз дядько на полицю.
Спить він смачно, аж хропе:
Сам-один — на всі купе!
А в години у ранкові
Погукав провідникові:
А чи скоро Станіслав?
Не проїхав, не проспав?..—
З ліхтарем в руці з-під лавки
Провідник дав точні справки:
Де там скоро! Спи й не бійсь.
Вчора йолоп тут якийсь
Здуру випустив гадюку,
Відчепили нас на муку.
От і кукаєм «ку-ку!»
У Попельні в тупику!
1961
