Це така штука, що в кожному возі вона є. І не одна вісь у возі, а дві — передня й задня… На кожну вісь надівається по два колеса: на передню нижчі, на задню вищі…
Щоб колеса не спадали, на кінцях кожної осі є по кілочку, а щоб не лопнула, то під низом у неї прибиваються залізні підвісники…
Це так — у кожному возі…
А в політиці як?
Політика ж не віз, а віз не політика, отож і осі в політиці трохи не такі, як у возі.
Першу політичну вісь витесали Гітлер з Муссоліні.
Вийшла вона в них довга — од Берліна аж до Рима: на однім кінці Берлін, а на другім Рим — це ніби колеса…
У політичній осі те, що у возі зветься кілочками, — уже не кілочками називається, а сателітами.
А що вісь дуже довга, колеса великі, — то з кожного боку не по одному сателіту, а аж по два…
З одного — Румунія й Болгарія, а з другого — Фінляндія й Угорщина…
Витесали, значить, отаку — вісь “Берлін — Рим”, помастили геббель-слиною.
— Позатикай, — кричать, — сателіти та й поїдемо!
Позатикали й поїхали світ толочити…
Їдуть… Спереду стрибають “тигри”, “пантери”, “фердинанди” — дорогу, значить, прокладають, зверху гудуть “месери”, “хейнкелі”, “юнкерси” та “вольфи” — вісь охороняють, а вже за ними й під ними вісь рипить.
Попервах люди, зроду-віку такого страховища не бачивши, зніяковіли й почали одступатися…
Вісь їде, гуде, бахкає, свистить, рипить, по дорозі геть-чисто все нищить…
На дорозі село — просто на село, город — на город!
Хати трощить, людей давить.
Одно колесо біля Москви, а друге — біля Сталінграда… Такого попервах та вісь наробила…
А потім люди придивились:
— Та стій, хлопці, може ж, воно не таке уже й страшне!
Заходилися біля тої осі по-справжньому — вона зразу біля Москви в канаву — гуцик!
Гуцик і зразу — лусь: трісла…
Біля Сталінграда рубонули і по осі, і по сателітах — із коліс спиці посипалися, із кілочків-сателітів — тріски…
Тоді вісь — “обратним ходом” пішла.
Та як покотилась, як покотилась — не наздоженеш…
І таке трапилось, що й з возом ніколи в світі такого не бувало: ще й кілочки-сателіти в дірочках стирчать, а вже одно колесо — Рим — злетіло…
Тут би стати й колесо надіти, так непереливки: б’ють, стати не дають. Покотилась на однім колесі.
Летить на підволоці, торохтить, куряву здіймаючи.
А тут і сателіти — кілочки почали випадати…
Випав румунський кілочок, ледь-ледь тримається мадярський, — і то через те, що обривками їх поприв’язувано.
А полагодити не дають: женуть!
А в Геббельса вже й слини не вистачає мастити: рипить вісь так, що на весь світ чутно…
От-от випаде останній кілочок, спаде з осі останнє колесо — Берлін — і в прірву…
Туди й дорога!
Ще славнозвісний Іван Котляревський сказав:
Нехай же та личина люта,
Що нас впровадила в війну,
І ганьбою до всіх надута
Походить більш на сатану,
Що стільки болі причинила,
Що стільки люду погубила,
А в смутний час навтікача…
· · ·
Нехай!
