В яке стадо залетів, так і каркай. Всяка птиця свою пісню співа.
Всі по містах, як горобці по гніздах.
Всякий кравець на свій аршин.
Всякий піп по-свойому й співа.
Де закони виповняють, там усі праві бувають.
Дурням закон не писаний.
Закон — не огонь: водою не заллєш. Закону грошима не зламаєш.
Закон — не ціпок: через коліно не поламаєш.
Закон города держить.Города — державу.
Закон для громади, що віжки для коня.
Закон і горе, що гора та море.
Закон, як дишло, куди схочеш—туди й верни.
Закон, як павутина: жміль проскочить, а муха заплутається. Чміль — заможний; муха — бідний.
Закони виконується з примусу.
Закони добрі, та судді лихі.
Закони назад не пишуться.
Звичай — другий закон.
І сліпа коняка везе, як видющий на возі сидить.
Кожен молодець на свій образець.
Кожна дзвіниця має свої дзвони.
Між попами —піп; між дяками — дяк; між вовками— вий по-вовчи; між свинями — хрюкай посвинячи.
Між воронами — будь вороною; між солов’ями — співай соловйом.
Між який нарід попадеш, того й шапку надівай.
На віжках і коняка розумна.
На чиїй землі живеш, того народу й закони шануй.
На чиїй землі стоїш, того й воду пий.
Не сам гвіздок лізе в стіну: його молотом б’ють.
Не слід і законів писать, коли їх не сполнять.
Нужда законів не знає, а через них шагає.
Попав між вовків,— вий пововчи.
Попав між собак,— не хоч гавкать — мовчи, а все таки хвостом крути.
Про горе законів не пишуть.
Суворий закон винуватих творить.
У ворон — воронячий закон.
У всякім подвір’ї своє повір’я.
У всякого Мирона свої норови.
У всякого Мусія своя затія.
У всякої Пашки свої замашки.
У Сидора звичай, у Петра свій.
У чужий монастир не сунься із своїм уставом.
Хто не знає законів, той тільки не порушує їх.
Чий хліб жуй, того й закон шануй.
Що город, то й норов.
Що город, то народ; що монастир, той устав.
Що город, то норов; що двір, то й говір.
Що край, то звичай; що сторона, то новина.
Яка країна, такий і закон.
