Батька й матір забудеш, а їсти—ніколи.
Без капусти пузо пусте.
Без каші обід — сирота.
Без солі, без хліба—немає обіда.
Без хліба —не обід; без капусти — не борщ.
Без хліба половина обіда.
Благодареники за вареники: каші не їв, борщу не бачив.
Блин — не клин, пуза не розколе.
Борщ — всьому голова.
Борщ без каші — удівець; каша без борщу — вдова.
Борщ та каша—їжа наша.
Борщ усьому голова.
Бублик — не хліб.
В цьому супові циган купався (чорний).
Вареники — божі хваленики: всяке хвале, та не всяке варе.
Вареники-хваленики, усі вас хвалять, та не всі варять.
Вари, горщику, борщ, а я з хлопцями погомоню.
Вівсяна каша сама себе хвалить, а гречану люди хвалять.
Від гарного обіду й вечеря буде.
Від кулішу й ніг не поколишу.
Воду вари, вода буде; пшоно вари—каша буде.
Всякий дурак пирогові рад.
Всякий жувака — при роботі зівака.
Галушка та лемішка — хлібу перемішка.
Гарний ананас, та не для нас.
Гірка редька, та їдять; погано замужем, та йдуть.
Горіхи—дівчачі втіхи, їж мед, та стережись жала.
Гречана каша сама себе хвалить.
Гречана каша хвалилась, ніби вона з коров’ячим маслом родилась.
Гриби — не хліб; ягоди — не трава.
Гриби ростуть в лісі, а в місті їх знають.
Де бліни, там і ми.
Де кисіль, там я й сів.
Де на двох вариться,— третій поживиться.
Де огірки, там і п’яниці.
Де пиріг з грибами, там і ми з руками.
Де пиріг з крупою, туди й ми з рукою.
Де сало шкварчить, там людей кишить.
Держи хліб на обід, а слово на одвіт.
Дешева рибка — погана юшка.
Дешеве м’ясо — поганий борщ.
До борщу пан, а до м’яса сам.
До пива їсться, а до слова мовиться.
Добра кашка, та мала чашка.
Добрий борщик, та малий горщик.
Добрий борщ-каша, як є шматок м’яса.
Добрий хліб, коли нема калача.
Добрі вісті, як кажуть їсти.
Дома їж що хочеш, а в гостях — що дадуть.
Дурниці—вареники й варяниці, інша справа борщ: хоч поганий, так до біса
Є де сісти, та нічого їсти.
Живіт — не дзеркало: не видно, що там є.
Житній хліб —пирогів дід.
З медом і долото згризеш.
З медом і чобіт добрий.
З попелу галушки не вдаються до юшки.
З посту не мруть, а від обжорства дохнуть.
З пшона й дурень каші наварить.
З сала не велика слава, та без його погано.
З`їж часнику, — хоч не скажеш, то взнають.
За хляки нема подяки.
Заварив кашу — не жалій масла.
І дурень кашу зварить: було б пшоно та вода.
І то зуби, що й кисіль їдять.
Їв би борщ, та жалко, що вчора дома пообідав.
Їв би очима, та душа не приймає.
Їж борщ з грибами, а держи язик за зубами.
Їж пиріг з грибами, а держи язик за зубами.
Їж, поки рот свіж, а то як зав’яне, то ніхто й не загляне.
Їжте та вмочайте, за ласощі вибачайте.
Казав дід бабі: «Якби сир та масло, то вареників наварила б, тільки що ж,— борошна нема».
Калина сама себе хвалить, що з медом добра.
Каша — наша, батьків — борщ.
Кашу маслом не спортиш.
Кисілева їда—до порога хода.
Кисілем шлунка не спортиш.
Кисілю завжди місце буде.
Кисіль з молоком присипаний табаком.
Кисіль зубів не псує.
Книш — не пиріг.
Кому що, а мені каша.
Крута каша — добра їжа.
Кутя на покуття, а взвар — на базар.
Лущать горіхи для потіхи.
Малина не те, що дівчина: чим більше спіє, тим смачніша буде.
Ми люди прості: хліба скибку, сяку-таку рибку, сала шматочок, солі дрібчок та горілочки чарчину, заморюся, чхну та й знову почну.
Млин меле водою, а чоловік живе їдою.
Молочна їда—до порога хода.
М’ясо не довари, а рибу — перевари.
На гниле та на гірке — нема приправи.
На ласий кусок знайдеться куток.
На очі не неси, зварила, то й їж.
Наварили каші, що не в’їдять наші, їдять та мажуть і нам покажуть.
Наївся кулішу, що й ніг не поколишу.
Наївся, напився, ліг та й укрився.
Наш піддячий любить борщ гарячий, а як голодний, їсть і холодний.
Не буде хліба, не буде й обіда.
Не вечерявши легше, а повечерявши — краще.
Не вродив мак — перебудем так.
Не гарна хата вуглами, а гарна пирогами.
Не кожен хліб приробля, а кожен його їсть.
Не радий хрін тертушці, а проте на кожній танцює.
Не розбивши крашанки, не спечеш яєчні.
Недосол на столі, а пересол на голові.
Нехай мелеться, комусь пиріг буде.
Ні їсть, ні п’є, а так живе.
Ніхто не відає, як хто обідає.
Одна дяка, що за рибу, що за рака.
Однією ягодою не наїсишся.
Оладками живота не зіпсуєш.
Оцет (уксус) іде до салати, а до рушниць є солдати.
Паляниця — хлібова сестриця.
Перше м’ясо —свинина; перша риба — линина.
Пироги —не вороги.
Піч варила, а я солила.
Плюнь на раки — юшку вилий.
Позіхайте, та в рот пхайте (їжте).
Поїв би редьки, та зуби рідкі.
Поїмо, подякуємо, як що, то й завтра прийдемо.
Поїси рибки, нап’єшся водички, а їсти попросиш.
Поки хліб та вода, то ще не біда.
Пузо — не лантух, запасу не зробиш.
Пузо не мішок: що не всип,— не випаде.
Редьку можна їсти з панами, а спати йти з свинями.
Редьчин хвіст на великий піст.
Риба — вода, ягода — трава, а хліб — усьому голова.
Риба — не хліб, ситий нею не будеш.
Риба—вода, ягода—трава, а хліб—всьому голова.
Рибка без хліба — бридка.
Ріж, їж, ламай і нам давай, їли, як пани, а встали, як свині.
Рот болить, а живіт їсти велить.
Сало не велика слава, а все ж ласощі.
Сало, сало, щоб ти пропало: три дні косив, три рази вкусив. Це прислів’я утворилось під час голоду, коли робили за продукти.
Свиня перше покача, а тоді й їсть.
Сім років мак не родив і голоду не зробив.
Скоро їсть, скоро й робить.
Сливка — слинка.
Смачного потрошку, щоб животик не болів. Солодка їда (їжа) — животу біда.
Собака на того не гавка, чий хліб їсть.
Спасибі богу, наївся небога, а як би сів, то й вола ще з’їв.
Спасибі за рибу, а за раки нема подяки.
Споживай, Хведьку, то хрін, то редьку.
Стільки смаку, як у печеному раку.
Суп, хоч голову мий.
Сухарі й варені їсти можна.
Сякі-такі вареники, а все ж краще галушок.
Сьогодні хоч вола з`їж, а завтра знову схочеш.
Теляче м’ясо — пів – м’яса.
Торох діда в кашу, слава богу, що не в нашу.
Треба думать і гадать, чим би кишки свої напхать.
У нас по-вашому, пироги з кашею.
У нас просто: борщ, каша, третя — кваша.
У піст редьку за хвіст.
У робочого чоловіка в животі й долото згорить.
Хліб — головна їжа.
Хліб глевкий —на зуби легкий.
Хліб за шлунком не ганяється, а шлунок за хлібом.
Хліб —над усею їжою пан.
Хліб та вода —спасена їда.
Хліб та сіль, стриб та й сів.
Хліб—батько; вода—мати.
Хоч клоччя, хоч вовна, аби кишка повна.
Хоч чортом зви, та хлібом корми.
Хрін редьки не солодше; вугілля від сажі не біліше.
Хрін — не солодше редьки.
Хрін дешевий, та що толку в тім.
Хрін каже: я добрий з м’ясом, а м’ясо каже: я і без хрону добре.
Хто з чим, а я з часником.
Хто чим відає, той так і обідає.
Цей суп тільки надме пуп.
Черево — не дерево — роздається.
Чого не їм — у рот не неси.
Чорний мак та смачний, а редька біла та гірка.
Чужий роток із`їсть сухий шматок.
Що до чого, а борщ до хліба.
Що зварила, те й на стіл поставила.
Що не вариться, того і в горщик не кладуть.
Щоб рибу їсти, треба в воду лізти.
Що-небудь, аби борщ.
Щось за лихо стало, чи від крупів, чи від сала.
Я, грішний чоловік, за себе й за чорта їм.
Ягода винна—їда дивна.
Як їсть, так робить.
Як ковбаса та чарка, то минеться і сварка.
Як молодим бував, то сорок вареників їдав, а тепер хамелю – хамелю і насилу п’ятдесят умелю.
Як не тісно, а в животі є місто.
Як рябка годують, так рябко й гавка.
Якби ковбасі крила, то найкращою птицею була б.
Який за столом, такий і за роботою.
